Глава 2. Контракт на виживання

   Через п’ятнадцять хвилин сантехнік, викликаний особистим асистентом Макса, який виник у дверях як джин із пляшки, уже щосили гримів ключами на кухні. Аліса, загорнута в колючий вовняний плед, сиділа на кухонному столі, єдиному сухому місці. Макс, який відмовився знімати туфлі, аргументувавши це тим, що «в цій воді можна підхопити нову форму життя», стояв біля вікна, схрестивши руки на грудях.

 - Отже, - Аліса відпила з кухля охололий чай.

 - Резюмуємо, ви хочете, щоб я приїхала у ваше родове гніздо і вдала, що ми… що? Шалено закохані? Сохнемо одне за одним?

 - Достатньо буде, якщо ти просто триматимешся поруч, - сухо відповів Макс. - Твоє завдання, бути настільки невідповідною, щоб ідея мого шлюбу взагалі перестала здаватися родині вдалою. Але при цьому ти маєш бути моєю офіційною нареченою, щоб інші кандидатки навіть не наближалися.

   Аліса зістрибнула зі столу просто в капці, які вже встигли трохи підсохнути.

 - Тобто я опудало для наречених. Чарівно. Але в опудала є свої умови, - вона витягла з шухляди столу пожований блокнот і недогризок олівця. - Пункт перший: жодного рукоприкладства. Якщо ти спробуєш мене перевиховувати чи вчити, якою виделкою їсти рибу, я встромлю цю виделку тобі в…

 - Я зрозумів думку, - перебив Макс, зморщившись. - Далі.

 - Пункт другий: бюджет. П’ять мільйонів це база. Але мені потрібні накладні витрати. Вбрання, яким я шокуватиму твою рідню, я вибираю сама. І жодних корсетів.

 - Домовилися. Але в межах розумного. Я не хочу, щоб ти виглядала як міська божевільна.

 - Пункт третій, - Аліса підійшла до нього впритул, задерши підборіддя. - Особистий простір. Ти сказав, що ми житимемо в одній кімнаті. Якщо твоя рука опиниться на моїй половині ліжка без письмового дозволу, я майстер спорту із самооборони побутовими предметами.

   Макс подивився на неї зверху вниз. В його очах на мить промайнула іскра чи то роздратування, чи то дивного інтересу. Вона була вдвічі менша за нього, у безглуздому пледі й із плямою мазуту на щоці, але в ній було стільки колючої енергії, що повітря в кімнаті, здавалося, вібрувало.

 - Справедливо, - процідив він. - Моя умова: ти маєш знати мою біографію назубок. Ми познайомилися три місяці тому в…

 - У чебуречній на околиці, - перебила Аліса з єхидною усмішкою. - Ти подавився кісткою, а я врятувала тебе прийомом Геймліха. Дуже романтично.

   Макс замружився, ніби в нього почалася мігрень.

 - Ми познайомилися на благодійному аукціоні. Ти незалежний мистецтвознавець.

 - Нудно! - Аліса махнула рукою.

 - Сім’я одразу зрозуміє, що це липа. Подивися на мене, Демидов. Із мене мистецтвознавець, як із тебе майстер з ремонту змішувачів. Давай зупинимося на чомусь середньому. Я… дизайнер-фрілансер. Дуже волелюбний.

 - Добре, - Макс дістав із внутрішньої кишені піджака тонкий конверт і поклав на мокрий стіл. - Тут аванс. Завтра вранці за тобою приїде машина. Нам потрібно підготувати твою легенду і… трохи підкорегувати твій лексикон.

 - Удачі, капітане, - Аліса салютувала йому двома пальцями. - Але врахуй, я не тільки рятую тебе від свах, я ще й буду говорити тобі правду в обличчя. А це, як я підозрюю, коштує набагато дорожче за п’ять мільйонів.

   Макс уже на порозі обернувся, окинувши поглядом свою майбутню наречену.

 - Побачимо, Алісо. Побачимо, хто з нас першим попросить пощади.

   Коли двері зачинилися, Аліса подивилася на конверт, потім на сантехніка, що працював, а потім на своє відображення у дзеркалі.

 - Ну що, Алісо, ласкаво просимо у вищий світ. Головне, не забути взяти з собою газовий балончик і почуття гумору.