Глава 5. Сюрприз на вулиці

Лілія та Едвард вирішили піти до супермаркету за продуктами. Вони йшли поруч один з одним, сміялися з жартів і обговорювали, що приготують на вечерю. Лілія відчувала себе легко і вільно, забувши про всі сцени, камери і постійний тиск минулого життя.

Раптом з-за кутка вибіг репортер із фотоапаратом:

— Ліліє? Це ви? — крикнув він, намагаючись зробити фото.

Лілія завмерла. Її серце стиснулося, а Едвард миттєво встав перед нею, захищаючи плечем:

— Будь ласка, залиште її у спокої, — сказав він твердо, дивлячись прямо в об’єктив камери.

Репортер зробив кілька знімків, а потім, відчувши, що отримав все, що хотів, відійшов. Лілія глибоко вдихнула, трохи зніяковіла, а Едвард взяв її руку в свою.

— Ти… — почав він, спостерігаючи за її обличчям. — Я дізнався, що ти… співачка. — Лілія кивнула, відчуваючи змішану хвилю сорому та спокою. — Але знаєш що? Мені все одно. Я тут за тебе, Ліліє. Неважливо, хто ти була раніше.

Лілія дивилася на нього й відчула, як тепло розлилося по грудях. Ці слова, ця підтримка, були важливішими за будь-які заголовки. Вона зрозуміла, що нарешті може бути собою — і знову відчути, що любов і прийняття можливі навіть після всього минулого.

Після того інциденту Лілія та Едвард прискорили крок і зайшли до супермаркету. Лілія намагалася не думати про фотографії, які вже, напевно, облетіли місцеві газети. Вона відчувала хвилювання, але поруч Едвард здавався кам’яною стіною спокою, і це заспокоювало її більше, ніж вона могла уявити.

— Тепер ми точно виглядаємо як звичайна пара, — жартома сказав Едвард, і Лілія не могла стримати сміху. — Хоча, можливо, ми вже знаменитості в їхніх очах.

Вони повільно шукали продукти на полицях, обговорюючи меню на тиждень. Лілія відчула, що її серце б’ється спокійніше. Попри те, що її минуле зараз стало відомим стороннім людям, поруч був хтось, хто приймає її такою, яка вона є.

— Я знаю, що це звучить дивно, але я радію, що ти все-таки розповіла мені про себе, — тихо сказав Едвард, коли вони стояли біля полиці з фруктами. — Тепер я розумію, чому деякі речі з твого життя такі важливі.

Лілія посміхнулася, дивлячись на нього. Вона відчувала легкий сором за те, що її минуле все ще може впливати на теперішнє, але водночас була вдячна за його розуміння.

— Я теж рада, що ти тут зі мною, — відповіла вона. — Не знаю, як би я впоралася без твоєї підтримки.

Після покупок вони вийшли на вулицю, і Лілія відчула, як холодне повітря освіжило обличчя. Вона стиснула руку Едварда, і він відповів легким стисканням у відповідь. Цей маленький жест став символом їхньої близькості, непомітно перетворюючи дружбу на щось більше.

— Мабуть, нам варто повертатися додому, перш ніж папараці знайдуть нас знову, — зауважив Едвард із легкою усмішкою. Лілія кивнула і відчула, як її серце злегка тремтить — від хвилювання, від тепла, від того, що поруч є людина, яка дійсно піклується.

У цей момент Лілія зрозуміла, що її нове життя лише починається. І навіть якщо заголовки газет будуть кричати про її минуле, вона тепер знає: поряд з нею той, хто підтримує її, незалежно від обставин. Це відкривало перед нею двері до справжнього щастя — щастя, яке не потребує сцени, камер чи оплесків.