Глава 2. Знайомство

Наступного ранку Лілія прокинулася від променів сонця, що пробивалися крізь штори. Новий дім пахнув свіжістю й чистотою, а в її душі ще залишався приємний спокій від того, що вона нарешті сама вирішує, як проводити свій день.

Вона розкладала речі на кухні, коли почула легкий стукіт у двері. Хвилюючись, Лілія підійшла й обережно відчинила. На порозі стояв високий чоловік із привітною усмішкою та світлими очима.

— Привіт! — сказав він тепло. — Мене звати Едвард. Я живу в квартирі поруч. Мені сказали, що у вас сьогодні переїзд. Хотів просто привітатися і запропонувати допомогу, якщо знадобиться.

Лілія трохи збентежено посміхнулася:

— Дякую… Я Лілія. Все обійдеться, але приємно познайомитися.

Едвард заглянув до кімнати, оцінюючи розкидані коробки.

— Схоже, що роботи тут вистачає. — Він посміхнувся з легкою грайливістю. — Якщо знадобиться рука чи пораду, я поруч.

Щось у його голосі і погляді відразу викликало в Лілії довіру. Вона відчула, що тут, у цьому місті, можна відпочити душею і знайти людину, яка не буде заважати, а навпаки — підтримуватиме.

— Добре, дякую, Едварде. Можливо, колись скористаюся вашою пропозицією, — відповіла вона, посміхаючись щиро.

Він кивнув і трохи нахилив голову, прощаючись:

— До зустрічі, Ліліє. Не загубіться у коробках!

Лілія закрила двері і глибоко вдихнула. Усвідомлення, що поруч є хтось надійний і добрий, зігрівало її серце. Вона відчула дивний спокій і легке хвилювання одночасно — це було передчуття чогось нового й приємного, того, що могло змінити її життя назавжди.

Після того, як Едвард пішов, Лілія сіла за стіл і дозволила собі посміхнутися. Вона відчувала, що це знайомство було більше, ніж просто ввічливість сусіда — у ньому була щирість і легкість, яку давно не відчувала. Можливо, це була перша людина, з якою вона могла по-справжньому бути собою.

Весь день вона присвятила прибиранню та розпаковуванню речей. Кожна коробка, кожна полиця ставали символом нового життя, в якому немає чужого контролю, немає тиску сцени і постійного очікування. Лілія мріяла про спокійні вечори, коли можна буде просто сидіти з чашкою чаю, слухати музику і не думати про нічого іншого.

Коли надвечір у кімнату пробився золотий промінь сонця, Лілія зупинилася і глянула у вікно. Вона подумала про Едварда і відчула легке хвилювання — від того, що в новому місті є людина, яка вже тепер викликає інтерес і турботу. Усвідомлення, що життя може бути спокійним, теплим і водночас захопливим, змусило її серце битися трохи швидше.