Розділ 11. Останній дивний вечір

Ларбі та діти оселилися в готелі в просторому двокімнатному номері на дев’ятому поверсі. Вікна номера виходили на площу Сенсу Життя. З них було добре видно і міський унітаз, і сходи в небо. Одна кімната була для Ларбі, друга кімната з великим ліжком була для дітей. Усі троє повечеряли в кафе готелю на першому поверсі та повернулися в номер. Діти бавилися дитячим конструктором, який їм було надано готельною служницею, а Ларбі спостерігав через вікно за заходом сонця, на вулиці повільно сутеніло. Він запалив свічку, яку дістав у себе з внутрішньої кишені піджака, і поставив її у свічник. Дістав свій маятник із жовтого каменю на срібному ланцюжку і почав обертати, мовчки спостерігаючи за ним. З правої зовнішньої кишені піджака він витяг пляшку ялинкового соку і чарку. Ларбі кинув у неї перстень із блимаючим оком і налив ялинковий сік. Він сидів і дивився на полум’я свічки, обертаючи маятник, і про щось розмірковував. Діти, погравши в конструктор, вирішили прийти до Ларбі і сіли до нього за стіл.

• • Що ти робиш? – запитала першою Ася.
  • Обертаю маятник! – спокійно відповів Ларбі. Він узяв чарку із ялинковим соком і випив. Перстень із блимаючим оком залишився на дні.
  • Мене дуже вразили і зачепили ті дві черги на площі. І люди, кожний зі своїм життєвим тягарем, – сумно промовила Ася.

• • Мене теж це все вразило! – додав Імка. – Люди стоять в черзі до унітаза, щоб так безглуздо покінчити з собою та зі своєю мрією.
  • Я вже казав вам! Це їхній вибір. Не варто їх судити, – заперечив Ларбі.
  • А невже не можна було б кожному з них прожити життя якось інакше, їм хтось заважав це зробити? – запитала Ася.
  • Складне питання. З одного боку, начебто все й залежить від людини, вона хазяїн своєї долі, а з іншого боку, є зовнішні чинники, від яких неабияк може залежати сама людина, – пояснював Ларбі і продовжував повільно обертати маятник за годинниковою стрілкою, дивлячись на полум’я свічки. – Ось, наприклад, розпланували ви весь свій день по годинах і розписали все на аркуші паперу. Усе строго прописали, що і о котрій годині робите, скільки у вас часу піде на той чи інший процес. Все чітко! Приступили зранку до виконання плану, як раптом починають з’являтися різні зовнішні чинники, які суттєво або частково змінюють ваш підготовлений план на день. Це неприємно, це часом навіть дратує. Адже це був ваш план усього лише на день. А уявіть план, складений на все життя. Ні, ніхто не каже, що не потрібно будувати плани і створювати цілі, але й ніхто не може вам гарантувати, що всі вони збудуться так, як ви того хотіли. Теж питання...

Діти сиділи й уважно слухали!

• • Ну, а щастя. Що таке тоді щастя? – запитав Імка.
  • А що таке нещастя? – запитанням на запитання відповів йому Ларбі і продовжив міркувати: – Для когось щастя – це одне, а для другого – щось інше. Також і нещастя. Усе індивідуально, і залежить від того, у кого яка мета в житті. Ви ж пам’ятаєте на ринку бродячих артистів, і як по-різному їхній виступ оцінювали люди у двох окремих місцях? – запитав він у дітей.
  • Пам’ятаємо! – відповіли діти.
  • А та дівчина, в парку, власниця атракціону з розбитими серцями. Вона задоволена своєю роботою, вона щаслива? – запитала Ася.

• • Я думаю, що наразі вона задоволена і собою, і своєю роботою, але рано чи пізно, хтось і в неї чимось жбурне та розіб’є її серце, і вона багато чого стане розуміти по-іншому. І тоді її місце вже буде не в парку атракціонів, а на бумеранговому полі, – закінчив свою промову Ларбі.

Він налив у чарку ялинковий сік і подивився на дно, там на нього, блимаючи, дивилося око на персні. Ларбі випив сік і поставив чарку на стіл.

• • А навіщо ти постійно носиш банани на голові? – запитав Імка.
  • Вони захищають мій мозок від перегріву, і він через це не псується та добре думає! – відповів Ларбі і жартівливо скосив зіниці до носа.
  • Ти буваєш хоч іноді серйозним? – усміхаючись, запитала Ася, дивлячись на Ларбі, який дуркував і корчив гримаси.
  • А навіщо мені це? І кому від цього буде легше? – відповів їй Ларбі.
  • А що таке любов? – запитала Ася.
  • Це такий собі цікавий вид почуття, хвороба, залежність! – відповів Ларбі, колупаючи пальцем віск від свічки, що застиг на столі. – Добре, якщо це почуття взаємне і погано, дуже погано, якщо воно не взаємне.
  • А як можна відчути любов? – запитав Імка.

Ларбі налив собі ялинкового соку, випив його і продовжив:

• • Пам’ятаєте, ви в мене запитали, що таке душа? Діти у знак згоди кивнули у відповідь.
  • Так от! Коли ти по-справжньому кохаєш, то відчуваєш, що в тебе душа, як крила метелика, починає рости й зростає до таких розмірів, що ти вже відчуваєш, як злітаєш угору, як тебе відриває від землі й ти почуваєшся щасливим від невагомості, – говорив Ларбі.
  • А якщо ти кохаєш, а тебе ні? – запитала Ася.
  • Це дуже погано, але на жаль, так буває! Таке життя! Постійні випробування на міцність.

• • А як себе почуває людина, яка любить, але їй не відповідають взаємністю? – запитав Імка.
  • Погано себе почуває. У неї всередині стискається серце, і тупий біль тягне від лопаток донизу по всій спині. Її тіло в ліжку, вночі, викручує від болю, наче вужа, на якого наступили ногою і не хочуть відпускати, – розповідав дітям Ларбі і проводив долонею над полум’ям свічки.
  • А ти колись у своєму житті відчував чи переживав кохання? – запитала Ася.
  • Авжеж ні! – розсміявся Ларбі. – Я все вигадав! Люблю фантазувати!