Розділ 10. Атракціони і розваги

І

Із задоволенням перекусивши, діти потягнули за руки свого мухоморного ватажка до атракціонів. Біля першого атракціону, який їм зустрівся, стояла симпатична дівчина зі світлим волоссям, закрученим з боків у локони. У неї були червоні пухкі губки, одягнена вона була в зелений комбінезон, що обтягував її постать, а в проєкції правої сідниці було вишито червоне серце. Її очі були великі та блакитні, носик тоненький. Підійшовши разом із дітьми до дівчини, Ларбі запитав:

• У чому суть атракціону?

Дівчина із задоволенням почала розповідати правила гри:

• По-перше, грають лише дівчатка. По-друге, що більше збитих цілей, то більший грошовий приз. По-третє, після гри руки миють з милом в умивальнику біля редисового дерева. По-четверте – суть гри. Ви бачите шафу з чотирма горизонтальними полицями, на яких розташовуються статуетки чоловіків. Ось відро, наповнене шовковими серцями. Ваша дівчинка повинна з дистанції п’ять метрів добре прицілитися і кинути серце у будь-яку ста- туетку. Гра триває 5 хвилин, або поки у відрі не закінчаться серця. Час засікаємо по клогерту – і вона показала на птаха-годинника, який сидів на самому верху шафи.

Ларбі заплатив за гру, і Ася взяла з відра перше серце. Воно було ніжним, м’яким і шовковим, безперервно пульсуючим, а всередині наповненим якоюсь рідиною. У руках дівчинки серце постійно переливалося перламутрово-червоним кольором. Ася обрала дистанцію п’ять метрів, позначену білою смугою на асфальтовій доріжці, прицілилася та зробила свій перший і не зовсім впевнений кидок. Серце не долетіло до шафи і, впавши, розбилося об асфальт, залишивши за собою бризки та калюжу червоної рідини, дуже схожу на кров.

• Сильніше кидай! – командував брат.

Ася послухавшись, доклала більше зусиль у кидок, і він вийшов настільки сильним, що серце потрапило в циферблат клогерта. Птах, злякавшись, змахнув крилами і спробував злетіти, але його втримала мотузка, прив’язана до лапки, і він слухняно сів назад на місце. Клогерт почав спливати фарбою з усіх боків, по його білому циферблату текли струмки червоної рідини.

• Ти мені не ламай інвентар! – суворо казала дівчина Асі. – Хто мені його тепер митиме? І як клогерт мені час зможе правильно показувати. Його, мабуть, доведеться поміняти на нового клогерта! – розмірковувала вголос дівчина.

Ася злякано дивилася на сердиту дівчину і мовчала. Та заспокоїлася і звеліла:

• Кидай знову, але вже сильніше й точніше!

Ася знову хотіла замахнутися, щоб зробити кидок, але серце раптом луснуло у напруженій дитячій руці, відтак бризки яскраво-червоної рідини заляпали асфальт і одяг дівчинки.

• Я не хочу більше продовжувати гру! – невдоволено промовила Ася. – Ця гра мені не подобається. Вона якась жорстока та огидна.
• Я з тобою повністю згоден! – сказав Ларбі. – Цей атракціон для більш дорослих осіб жіночої статі.
• Зате я зрозумів, навіщо нам у цій грі умивальник з милом, – засміявся Імка і показав на праву ручку Асі, яка була забруднена червоною рідиною.

Ася помила руки. Несподівано для всіх дівчина, яка керувала атракціоном, вирішила похвалитися.

• Дивіться, як треба сильно кидати і влучно потрапляти, – голосно і впевнено сказала вона.

Дівчина взяла відро з серцями, підійшла до білої смуги, звідки треба було робити кидки за правилами гри, і з почуттям оскаженілої насолоди почала вихоплювати серце за серцем із відра і з усієї сили кидати його у дерев’яні фігурки. Кидала вона досить влучно та професійно. Постаті чоловіків розліталися одна за одною, водночас з тим, серця, що потрапляли в ціль від удару лопалися, і червоні бризки розліталися та збігали червоними смугами по стінах шафи. Чим більше ця дівчина збивала фігурок, тим зловтішнішою ставала посмішка на її обличчі. Вона не зупинилася, доки у відрі не закінчилися серця. Ларбі, що спостерігав за азартом та ігровою майстерністю дівчини, заплескав у долоні і промовив:

• А ви справжня стерво!

На ці слова дівчина не образилася, це для неї був найсолодший комплімент.

• Я цьому навчалася! – з гордістю відповіла вона.
• Удачі вам! – іронічно побажав їй Ларбі, і взявши дітей за руки, повів їх до наступного атракціону.
• Страшна гра! – промовив Імка.
• І дуже, дуже неприємна! – додала Ася.
• І таке в житті буває! – зітхнув Ларбі.

Наступний атракціон був цікавий по-своєму. На великому старому пні сидів похмурий бородатий гриб у великому червоному капелюсі. Схожі гриби, лише трохи менші, діти бачили в лісі. Вони запам’ятали постійно незадоволені і злі погляди, якими гриби їх проводжали. Цей гриб був великих розмірів, як пральна машинка, а погляд з-під брів пронизливий і злий. З-під носа по обидва боки від губ тяглася борода, що звисала до підборіддя. Навпроти гриба стояв стілець з м’якою жовтою підстилкою. Гравець мав сидіти, дивлячись в очі гриба, коли той монотонним, басовитим голосом розповідав долю гравця, розгадував думки, що того турбують, що в нього на душі і взагалі його характеристику як людини. Не кожен гравець міг витримати на собі пронизливий погляд гриба, та ще й у супроводі критики та пророцтв про себе. Когось вистачало на п’ять хвилин гри, а деякі підхоплювалися зі стільця вже за 30 секунд. Найстійкіші та найміцніші досиджували до дев’яти хвилин, але потім все одно тікали.