Скандал

Музика гриміла так, що стіни тремтіли.Світло миготіло, алкоголь лився рікою, а сміх і крики змішувалися в один суцільний шум. — Даня, ти сьогодні просто король вечірки! — вигукнув хтось із друзів.Данило лише самовпевнено усміхнувся, тримаючи в руці склянку.— Я завжди такий .Поруч до нього притиснулась незнайома дівчина.— Ти той самий… син мера? — з цікавістю запитала вона.— Можеш не уточнювати, — коротко відповів він.Його друзі засміялися.— Та він у нас зірка! — додав один із них.— І без гальм, — хтось підкинув.Данило підняв склянку.— За свободу.За свободу! — підхопили всі.За кілька годин усе вийшло з-під контролю.Ти що робиш?! — крикнув Данило, різко відштовхуючи хлопця.— А ти що, думаєш, тут головний?! — огризнувся той.Штовханина переросла в бійку.Хтось впав, хтось розбив склянку, хтось дістав телефон і почав знімати.— Знімай, знімай! — крикнув хтось. — Це ж син мера!Ці слова прозвучали, як вирок.Дмитро Олегович стояв у кабінеті, стискаючи телефон. — Ви це бачили? — запитала Ірина, ледве стримуючи напругу.Бачив, — холодно відповів він.На екрані — відео. Бійка. Крики. Данило в центрі.— Це вже всюди, — додала вона. — Новини, соцмережі…Дмитро Олегович заплющив очі.Скасуйте всі зустрічі до обіду.— Добре.Він поклав телефон на стіл.Це був удар. І не тільки по ньому — по всій його репутації.— Ти взагалі розумієш, що накоїв?! — голос Дмитра Олеговича лунав різко.Данило стояв, спершись на стіну, ніби йому було байдуже.— Це просто вечірка.— Це скандал на всю країну!Перебільшення.— Данило!Тиша стала напруженою.— Досить, — твердо сказав Дмитро Олегович. — Я ставлю тобі ультиматум.Данило підняв брову.— Серйозно?— Або ти берешся за голову, або…— Або що?— Або ти більше не житимеш так, як зараз.Данило гірко усміхнувся.— Ти мене виженеш?— Якщо доведеться — так.Ці слова зависли в повітрі.— Чудово, — тихо сказав Данило. — Нарешті чесно.                                     Кілька днів по тому ...— Я хочу, щоб ти познайомився з однією людиною, — спокійно сказав Дмитро Олегович.— Мені вже страшно, — саркастично відповів Данило.Двері відчинилися.У кімнату зайшла жінка — впевнена, доглянута, з холодною посмішкою.— Це Каріна, — сказав Дмитро Олегович.— Моя… майбутня дружина.Тиша— Ви жартуєте? — повільно промовив Данило.— Ні.— Ти вирішив просто взяти і замінити маму?— Не смій так говорити, — різко відповів батько.Каріна зробила крок вперед.— Я не збираюся нікого замінювати, — спокійно сказала вона. — Я просто хочу бути поруч із твоїм батьком.— Мені байдуже, чого ти хочеш, — холодно відповів Данило.— Данило! — попередив Дмитро Олегович.— Що? — різко повернувся він. — Ти 18 років був один, а тепер раптом вирішив, що час створити нову сім’ю?— Так.— І ще скажи, що хочеш дитину.Пауза.— Хочу, — твердо відповів Дмитро Олегович.Це вдарило.— Серйозно?.. — прошепотів Данило. — Тобі мене мало?— Справа не в цьому.А в чому?!— У майбутньому.— Моєму чи твоєму?!— Нашому.— Немає ніякого “нашого”! — вибухнув Данило. — Є ти і твої нові плани!Каріна втрутилась:— Ти поводишся як дитина.Данило різко повернувся до неї.— А ти не лізь.— Я тепер частина цієї родини.— Ти — чужа, — відрізав він.Напруга в будинку зростала з кожним днем.— Лікування займає час, — тихо говорила Каріна в кабінеті. — Але шанси є.— Я поруч, — відповідав Дмитро Олегович, стискаючи її руку.За дверима стояв Данило.Його обличчя потемніло.Ніч.Двері різко вибили.— Поліція! Не рухатись!— Що за… — Данило не встиг договорити, як його притиснули до підлоги.— У будинку проводиться обшук!— Ви що, здуріли?!Один із правоохоронців відкрив ящик.— Є.Пакет.Тиша стала крижаною.— Це не моє! — крикнув Данило.— Розберемося у відділку.— Ви не маєте права! — голос Дмитра Олеговича лунав холодно і небезпечно.— У нас є ордер, — спокійно відповів слідчий.Данило стояв у кайданках.— Тату…Але той мовчав.СІЗО..Холодні стіни. Тиша. Металеві двері.Данило сидів, опустивши голову.Вперше йому було не байдуже.Двері відчинилися.Виходь.Він підняв очі.— Тебе звільнили.— На вулиці його чекав Дмитро Олегович.Сідай у машину, — коротко сказав він.Данило мовчки виконав.Довга пауза.— Це ти зробив? — тихо запитав батько.— Ні.— Тоді чому це було в нашому домі?Данило не відповів.— Я витягнув тебе, — сказав Дмитро Олегович. — Але це востаннє.Машина рушила.— Ти сам руйнуєш своє життя, Даню, — додав він.Данило дивився у вікно.І вперше не знав, що сказати.