Розділ 19. Олександр

​Я поправив манжети смокінга, дивлячись у дзеркало. В моєму відображенні не було страху, лише холодна рішучість. Сьогодні я ставав чоловіком жінки, яка носила дитину від іншого чоловіка, і дивно було те, що я не відчував себе жертвою обставин. Навпаки, я нарешті відчув себе живим чоловіком, який нарешті може відчувати та посміхатися. Останні три роки, я не жив, а існував.

​Коли двері відчинилися і зайшла Вікторія, у залі замовкли навіть мої юристи, які зазвичай нічому не дивувалися. Вона не була «нареченою з реклами». Вона була живою поезією. Сукня кольору слонової кістки м’яко підкреслювала її поставу, а в очах була така суміш тривоги та довіри, що в мене на мить перехопило подих. Я досі не розібрався, в своїх почуттях до Вікторії. Але я впевнений, що я її не залишу в біді.

​— Ти готова? — тихо запитав я, беручи її за холодну руку.

— З тобою — так, — відповіла вона, і я відчув, як її пальці сильніше стиснули мої.

​Церемонія йшла за протоколом. Слова реєстратора звучали десь удалині, поки я не почув головне:

— Чи згодні ви, Олександре...?

— Згоден, — відповів я, не вагаючись ні секунди.

​Але щойно ми мали обмінятися обручками, важкі двері зали з гуркотом розчинилися.

​— Я заперечую! — пролунав різкий, істеричний голос.

​Я не обернувся. Я знав цей голос. Леся. Вона влетіла в залу в яскраво-червоній сукні, яка виглядала тут як пляма крові на чистому аркуші. За нею, наче тінь, прослизнув Віктор. Вони об’єдналися — два уламки нашого минулого, які не могли змиритися з тим, що ми будуємо майбутнє без них.

​— Сашо, зупинись! — закричала Леся, підбігаючи ближче. — Ти робиш помилку! Вона просто використовує тебе, щоб вирішити свої проблеми за твоєю допомогою! Вона не кохає тебе. Вікторе, скажи йому!

​Віктор виступив уперед, дивлячись на Вікторію з огидною переможною посмішкою.

— Ця дитина — моя власність. Ти одружуєшся на ній, але це моя жінка і мої проблеми, Олександре. Ти справді хочеш виховувати цього байстрюка?

​Я відчув, як Вікторія здригнулася. Її обличчя стало білим, як крейда. Вона мимоволі притиснула вільну руку до живота. Це було останньою краплею.

​Я повільно відпустив руку Вікторії і зробив крок назустріч Віктору. Я бачив, як його впевненість почала випаровуватися.

— Власність? — мій голос був тихим, але він прозвучав у залі як удар батога. — Дитина — не власність. Дитина — це відповідальність, на яку ти не здатен. Але тобі і не потрібно, тому що це моя дитина і моя відповідальність.

​Я повернувся до Лесі, яка застигла на місці.

— А ти, Лесю, запізнилася на три роки. Твій час вийшов ще тоді, коли ти написала ту записку.

​Я знову підійшов до Вікторії, обійняв її за плечі й розвернув до реєстратора.

— Продовжуйте, будь ласка. Нам заважає сторонній шум.

​— Але... — почала було реєстраторка, озираючись на непроханих гостей.

— Продовжуйте, — повторив я так, що в неї більше не виникло питань.

​Ми обмінялися обручками під вигуки Лесі, яку вже почала виводити охорона, яку я завбачливо викликав ще вранці. Віктор намагався щось крикнути про суд, але я просто кинув йому через плече:

— Мої адвокати вже подали зустрічний позов про переслідування та наклеп. До вечора твої рахунки будуть заблоковані. Гарного дня.

​Коли ми нарешті поставили свої підписи, Вікторія ледь трималася на ногах. Я підхопив її і вивів на вулицю, де вже чекав лімузин. Нас засипали пелюстками троянд, але ми обоє мовчали, поки двері машини не зачинилися, відрізаючи нас від усього світу.

​— Ти це зробив... — прошепотіла вона, дивлячись на свою обручку. — Ти не злякався, і не передумав через них.

— Я злякався лише одного, Вікторіє, — я повернувся в її сторону. — Того, що вони могли змусити тебе сумніватися в мені.

​А ще я хвилювався за її стан, через вагітність. Щоб через стрес нічого не сталося з малюнком. Хоча в цьому, я і не зізнався в голос.

​— Пане Олександре, куди їдемо? — запитав водій.

— Додому, — відповів я, не відриваючи погляду від своєї дружини. — Тепер ми нарешті вдома. Тепер це не мій дім, а наш, я хочу щоб ти почувалася там комфортно, тому якщо щось не вистачає, не соромся, кажи відразу. Ти там господиння.