Розділ 18. Вікторія

Сперечатися з Тетяною Сергіївною було марно тому вона взяла на себе роль головного режисера. Вона сяяла, викреслюючи пункти у своєму блокноті, і, здавалося, абсолютно ігнорувала слово «фіктивно», яке Олександр намагався вставити в кожну розмову.

​Каблучки — перше в її списку.

​Ми стояли в ювелірному салоні. Олександр виглядав зосередженим, ніби обирав не обручки, а акції великої компанії.

— Обирай ту, яка тобі подобається, — сказав він, дивлячись на вітрину. — Не дивись на ціну.

​Я вказала на найпростішу, тонку золоту смужку. Але Олександр заперечив.

— Ні. Віктор має бачити, що ти не просто «вийшла заміж», а що ти належиш до сім'ї, яка може собі дозволити найкраще.

​Він обрав класичні обручки з білого золота. Коли він одягнув мені на палець примірочний варіант, наші погляди зустрілися. Мої пальці тремтіли, і він це відчув. Замість того, щоб просто відпустити мою руку, він на мить міцніше стиснув її.

— Все буде добре, Віко. Це просто символ нашого захисту, — тихо сказав він, але в його очах я побачила щось інше. Наче він переконував у цьому самого себе.

​Наступний пункт сукня.

​Вибір сукні став для мене випробуванням. Моя фігура почала змінюватися, і я почувалася вразливою. У салоні Тетяна Сергіївна наполягала на пишних варіантах, але я обрала елегантну сукню в стилі ампір — з високою талією, яка м'яко спадала складками, приховуючи мій невеликий животик.

​Коли я вийшла з примірочної, Олександр, який зазвичай сидів у телефоні, відклав його. Він мовчав занадто довго.

— Не подобається? — запитала я, ніяковіючи.

— Ти... ти виглядаєш дуже справжньою, — нарешті вимовив він. — У цій сукні ти не схожа на наречену з обкладинки. Ти схожа на жінку, яку хочеться оберігати від усього світу.

​Ці слова були дорожчими за будь-які компліменти про красу. У той момент я зрозуміла: він бачить не лише мене, він бачить нас із малюком.

​Рестораном Тетяна Сергіївна займалася сама.

​Проте підготовка не була безхмарною. За три дні до весілля мені прийшов букет — величезні чорні троянди без підпису. Але всередині була записка, написана від руки Віктора: «Щасливого спектаклю. Коли завіса впаде, ти все одно повернешся до мене, бо ти нікому не потрібна з моїм дитям».

​Я ледь не зомліла прямо в коридорі, але Олександр встиг підхопити мене. Він прочитав записку, і я вперше побачила його в справжньому гніві. Він не кричав. Він просто став дуже тихим і холодним.

— Він зробив свою останню помилку, — процідив Олександр. — Тепер це не просто захист. Тепер це особисте.

​Він підняв телефон і зателефонував комусь:

— Починайте процедуру перевірки його доходів за останні п’ять років. Знайдіть усе. Я хочу, щоб до дня весілля у нього не було часу навіть дихати у бік моєї дружини.

​День перед церемонією

​Увечері перед весіллям ми сиділи на кухні. Олександр відкрив пляшку вина (мені налив лише трохи соку), і ми просто мовчали.

— Ти не передумав? — запитала я. — Ти ж знаєш, що після завтрашнього дня твоє життя зміниться. Леся точно не залишить це просто так, та й мама сприймає все всерйоз.

​Олександр поставив келих і подивився на мене через стіл.

— Знаєш, Віко... Коли Леся пішла, я думав, що мій дім назавжди залишиться порожнім. А тепер, коли я повертаюся з роботи і бачу твоє взуття в коридорі... я відчуваю, що повертаюся додому. Навіть якщо це «контракт» — це найкраще, що я підписував у своєму житті.