Розділ 16. Олександр

Я стояв біля панорамного вікна в кабінеті, намагаючись зосередитися на звітах, але думки постійно поверталися до сусідньої кімнати. Там була Вікторія. Її присутність у моїй квартирі відчувалася як дивний, майже забутий затишок. Жодних масок, жодних ігор — лише тихий шелест сторінок її книги та ледь помітний запах чаю з м'ятою.

​Різкий дзвінок у двері розрізав цю тишу. Я насупився. Консьєрж мав попередити про гостей, але, мабуть, хтось скористався доставкою або просто проскочив.

​Я відчинив двері, чекаючи побачити кур’єра, але повітря раптом стало занадто густим. Переді мною стояла вона. Леся. Те саме ідеально вкладене волосся, той самий аромат дорогих парфумів, який колись зводив мене з розуму, а тепер викликав лише нудоту.

​— Привіт, Сашо, — промовила вона тим самим медовим голосом, від якого колись тануло моє серце. — Пропустиш? Нам треба поговорити. Я зробила велику помилку, і я...

​— Твоя помилка була три роки тому, Лесю, — відрізав я, перегороджуючи шлях. — І вона була остаточною. Що ти тут робиш?

​— Я повернулася. Там... усе було не так, як я думала. Я постійно згадувала нас. Сашо, я знаю, ти все ще один, мама казала... — вона спробувала торкнутися моєї руки, але я відсахнувся.

​— Моя мати іноді забагато говорить, — процідив я крізь зуби. Гнів підіймався зсередини, як гаряча лава. Я хотів просто зачинити двері, але Леся вже заглядала мені за спину, шукаючи підтвердження своєї теорії про мою самотність.

​— Сашо, любий, хто там? — раптом почувся тихий, спокійний голос з глибини коридору.

​Я заціпенів. Вікторія. Вона вийшла з вітальні, загорнута в затишний домашній кардиган, який я купив їй разом із продуктами. Вона виглядала так природно, так доречно в цьому просторі, що на мить я сам повірив: це і є моє справжнє життя.

​Вікторія підійшла ближче і, не вагаючись, м’яко поклала руку мені на лікоть. Її дотик був теплим і неймовірно впевненим.

​— Ой, у нас гості? — вона перевела погляд на Лесю. В очах Вікторії не було страху чи ревнощів, лише спокійна, витончена впевненість жінки, яка знає своє місце.

​Леся розгублено кліпнула очима. Її ідеальний фасад почав тріскатися.

— Я... я колишня наречена Олександра. А ви...?

​Я відчув, як пальці Вікторії ледь помітно стиснули мій лікоть. Сигнал. Вона грала мою роль.

​— А я його теперішня наречена, — Вікторія ледь помітно всміхнулася і злегка схилила голову на моє плече. — Вікторія. Пробачте, Сашко не попередив, що хтось прийде, ми якраз збиралися обговорювати... — вона на мить завагалася, — деталі нашого майбутнього весілля.

​Я бачив, як у Лесі відвисла щелепа. Вона звикла бути центром мого всесвіту, єдиною, хто міг завдати мені болю. А тут перед нею стояла жінка — красива, спокійна, з якоюсь особливою внутрішньою силою, якої в Лесі ніколи не було.

​— Наречена? — перепитала Леся, переглядаючи Вікторію з ніг до голови. — Так швидко? Сашо, ти ж казав...

​— Я казав багато чого, поки не зустрів Віку, — я нарешті повернув собі голос і обійняв Вікторію за талію, притягуючи до себе. Це відчуття було напрочуд правильним. — І зараз мені абсолютно байдуже, що ти там «зрозуміла». Моє життя більше тебе не стосується. Нам час повертатися до справ.

​Я не став чекати на відповідь. Просто зачинив двері, відрізаючи минуле одним різким рухом. У коридорі знову запала тиша, але тепер вона була заряджена електрикою.

​Я все ще тримав Вікторію за талію. Вона не відсторонювалася, лише глибоко видихнула.

​— Вибач, — прошепотіла вона, дивлячись у підлогу. — Я почула її голос... почула, як вона на тебе тисне. Мені здалося, що тобі потрібен вихід.

​Я розвернув її до себе, все ще не випускаючи з обіймів. Мій цинізм, мій захисний панцир — усе це розсипалося перед її щирістю.

​— Не вибачайся, — сказав я, і мій голос прозвучав набагато ніжніше, ніж я планував. — Ти врятувала мене від того, щоб я не наговорив зайвого. Дякую... наречена.

​Вікторія почервоніла, і цей рум’янець був найкрасивішим, що я бачив у цій квартирі за всі роки. Вона була вагітна від іншого, вона була моєю квартиранткою, але в ту мить я зрозумів: жодна Леся у світі не варта навіть одного її погляду.