Розділ 5. Вікторія

Повичерявши, я пішла в душ. Стоячи під теплою водою, я ніяк не могла викинути з голови сині очі Олександра, які проникали прямо в душу. Я постаралася абстрагуватися від думок про цього чоловіка. Швидко сполоснулася і пішла в кімнату, лягла на ліжко, і знову думки поверталися до зустрічі з чоловіком та емоцій, які він викликав у мені. Я швидко заснула, але всю ніч мені снився новий знайомий.
Прокинулась я від сильної нудоти, тому, зірвавшись з ліжка, рвонула у ванну. Зробивши всі ранкові справи, я пішла на кухню приготувати сніданок, поки Тетяна Сергіївна ще не прокинулася. Я наколотила тісто, вирішивши, що приготую налисники з сиром та ізюмом.
Я тільки закінчила приготування сніданку, як мій телефон ожив. Подивившись на екран — незнайомий номер. Хто б це міг бути? Вирішила, що потрібно підняти слухавку: може, щось термінове. Піднявши слухавку, я почула голос колишнього:
— Чому ти не сказала, що вагітна?
— Тебе це не стосується.
— Я маю таке ж право на дитину, як і ти, — сказав він.
Мене охопила така злість. Він завжди був проти дитинки: казав — ще рано, ми ще не готові, потрібна квартира. А зараз говорить про права на неї, як на майно.
— Ти ніякого права не маєш на мою дитину, — вигукнула я.
— Вона така ж моя, як і твоя.
— А хто тобі сказав, що вона твоя?
— Як це розуміти?
— Як хочеш, так і розумій.
— Ти моя дружина, спала зі мною — значить, дитина також моя.
Я розсміялася, не змогла впоратися з емоціями.
— Чому ти ржеш, як коняка? — почав злитися він.
— Те, що ми були чоловіком і дружиною, не значить, що дитина твоя, — сказала я з сарказмом.
— Тобто ти хочеш сказати, що дитина не моя? — здивовано перепитав він.
— Так. Саме це я і мала на увазі.
— Тобто ти мені зраджувала?
— А що, тобі можна, а мені ні? — розізлилася я.
— Я чоловік, мені допустимо, а ти жінка…
— І що?
— Жінка, яка зраджує, — це ганьба серед жінок. Дружина має бути вірна своєму чоловікові.
— Тоді я ганьба, — сказала я з сарказмом. — І дитина моя, але не твоя. Так, я нагуляла дитину, і ти не батько. Тим більше, в тебе є син — на нього і заявляй права, а мене і мого малюка залиш у спокої.
Я хотіла, щоб він відчув те, що відчувала я, побачивши його з подругою. Хоча він, напевно, не відчує тієї болі, бо не кохає. Якби кохав, не зміг би зрадити.
Я кохала його, тому в бік інших чоловіків навіть не дивилась. Хоч тепер я сумніваюся, чи кохання то було, чи просто симпатія переросла у звичку. Зараз я його ненавиджу всіма фібрами душі. Я шкодую про час, який витратила на сім’ю, якої насправді не було. Я постійно намагалася йому догодити, виправдати його поведінку: зірвався на мені, накричав — просто день невдалий був; пізно прийшов — на роботі затримали; немає роботи — криза в країні; прийшов п’яний — розслабився з друзями, він стомлюється, має право розслабитися… І так завжди. Я завжди все повинна була встигнути, щоб Вітя не сердився. Я звикла крутитися, як білка в колесі, та його ніколи поряд не було. Тепер я розумію, чому. У нього були інші турботи — друга жінка і дитина. Як я могла стільки років не помічати його зрад?
За роздумами я не помітила, як на кухню зайшла Тетяна Сергіївна.
— Доброго ранку, Вікуся! — сказала вона, а я підскочила від несподіванки.
— Доброго ранку, Тетяна Сергіївна, — сказала я, схопившись за серце, яке калатало від переляку.
— Пробач, я не хотіла тебе налякати.
— Нічого, це я просто замислилася, — заспокоїла я жінку.
— Про що саме?
— Сьогодні вихідний, думаю, чим зайнятися, — збрехала я. Не говорити ж, що про колишнього чоловіка.
— Так піди погуляй, по магазинах пройдися. Тобі буде корисно: піші прогулянки і свіже повітря дуже корисні під час вагітності, повір жінці з досвідом.
— Так, але подруг у мене немає, самій йти не хочеться. Може, ви зі мною прогуляєтеся? Вам також свіже повітря піде на користь, — запропонувала я.
— Я б із задоволенням, але я домовилася про зустріч з Ларисою. Це моя подруга з дитинства, ми з нею дружимо з дитячого садка. Зараз вона за містом у сина живе, онуків глядить, а в місті рідко буває, тому не можу відмовитися від зустрічі, пробач, — сказала вона. — Але Саша з тобою залюбки прогуляється. Зараз я йому зателефоную.
— Ні, ні, що ви, не потрібно турбувати його у вихідний через такі дрібниці. Можливо, в нього свої плани на вихідні, — заперечила я.
— Які такі плани у нього можуть бути в суботу? Ти снідай, а я піду в кімнату за телефоном.
Розвернулася і пішла, а я думаю: хоч би він відмовився.