Розділ 3. Вікторія

Тетяна Сергіївна допомогла мені з юристом для розірвання шлюбу, адже вона сама юрист на пенсії, тож у неї багато зв’язків у сфері юриспруденції.
Розлучення було важким, але Вітя не отримав нічого — ні будинку моїх батьків, ні машини. Він був дуже злий після процесу.
— Ти ще заплатиш за це, — сказав він, розвернувся і вилетів із зали суду.
Одного разу, повертаючись з роботи, я відкрила двері своїм ключем, який мені дала Тетяна Сергіївна. Її не було чути на кухні, тому я вирішила тихенько пройти до своєї кімнати, щоб не будити жінку. В її віці варто більше відпочивати, і хоча вона й казала, що в мої обов’язки входитимуть прибирання та приготування їжі, але за місяць, що я в неї живу, тільки по неділях ми робимо генеральне прибирання. В решту днів, поки я приходжу з роботи, вона сама поприбирає і приготує вечерю.
Цього вечора жінки не було видно, але не встигла я переступити поріг, як натикнулася на молодого чоловіка — дуже красивого і високого, років тридцяти п’яти — тридцяти семи.
— Ви хто? Що ви робите в моїй квартирі? — спитав він.
— Я знімаю кімнату в господині цієї квартири.
— Квартира моя, і я нікому нічого не здавав, — відповів красунчик.
— Як же так? Я ж місяць тому зняла кімнату в Тетяни Сергіївни. Вона дала мені ключі і сказала, що я можу жити тут, — сказала я розгублено.
Я злякалася, що це була шахрайка і мене зараз виставлять з квартири просто на вулицю проти ночі. Але чоловік розсміявся і сказав:
— Ну мама хоч би попередила про квартирантку. Навіщо пускати чужу людину до себе в квартиру? Чи їй грошей не вистачає, чи що?
— Їй спілкування не вистачає, а не грошей.
Чоловік насупився, але нічого не сказав — просто розвернувся і пішов на кухню.
— Де Тетяна Сергіївна? — запитала я.
— Мама пішла до подруги з сусіднього будинку. Не стій у дверях, проходь, раз квартирантка. Чай будеш?
Я пройшла на кухню і сіла за стіл.
— Так, якщо можна, — сказала я, засоромившись.
— Я Саша, а ви…?
— Що? — я задумалася, роздивляючись чоловіка, який клопотав коло плити, і прослухала, що він запитав.
— Моє ім’я Олександр, можна просто Саша. А тебе як звати? — перепитав він.
— Ааа… я Віка, — відповіла я.
Мені було незручно перебувати з цим чоловіком наодинці — він мене чомусь бентежив. Тому я, почервонівши, як варений рак, сказала:
— Мені потрібно перевдягнутися, — і швидко вибігла з кухні.
Забігши до кімнати, я зачинила двері і притулилася до них спиною, щоб перевести подих. Я не розумію, чому цей Саша так на мене впливає. Я бачу його вперше, але чомусь бентежуся, наче підліток. Але ж я не можу вічно ховатися в кімнаті, тим більше він готує чай. Скоріше б уже повернулася Тетяна Сергіївна від своєї подруги — тоді я не була б з ним наодинці, і мені було б легше.
Побувши в кімнаті ще кілька хвилин, я перевдягнулася в спортивні штани і гольф під горло та пішла назад на кухню. Він уже налив чай у чашки і поставив вазочку з печивом і цукерками.
— Все готово, сідай пити чай. Ой, нічого, що я на «ти»? — спохватився чоловік.
— Нічого страшного, — відповіла я.
Ми вже допивали чай, як відчинилися двері.
— О, ви вже познайомилися? — запитала Тетяна Сергіївна.
— Так, — сказав Олександр, — але попереджати треба про сторонніх у квартирі. Я бідну дівчину ледь до серцевого нападу не довів — мало не виставив із квартири.
— Ти мені це кинь, — вдавано строго проговорила жінка. — Вікусю, щоб не ображав. Вона хороша дівчина, тільки в житті їй не щастить. Не всі вміють на добро відповідати добром — деякі за добро платять злом. Їй саме такі люди й зустрілися в житті.
Мені чомусь знову стало соромно.
— Щоб вам не заважати, я піду в кімнату, — сказала я і вийшла з кухні.
Тетяна Сергіївна намагалася щось заперечити, але не встигла, бо я вже була біля своєї кімнати.
Я зайшла, сіла на ліжко, поклала руки на ще плоский живіт і тільки тоді згадала, що так нічого і не поїла. Мені не можна голодувати — треба було думати про моє малятко. Я зачекаю, коли піде Олександр, і тоді схожу щось перекусити.
Через годину в двері постукала Тетяна Сергіївна і сказала, щоб я йшла вечеряти, бо голодною вона не дасть мені заснути. Вона турбувалася про мене, як мати про доньку.
Сварила, щоб я не піднімала важкого, бо мені не можна; щоб не була голодною, щоб не нервувала. Мені була приємна така турбота, хоч і від сторонньої людини, бо моєї мами немає поряд. Я так сумую за нею — вона була б моєю підтримкою.