Глава 13

Я ошелешено дивилася на Павла.

– Що ти тут робиш?! Ти ж…

Павло знизав плечима.

– Ну взагалі то, я тут живу. І ти це добре знаєш.

– Я зовсім не це мала на увазі. – я нервово переплела пальці, потім, схаменувшись, сховала руки за спину. – Ти ж повинен зараз бути в Києві..., разом з Катериною.

– Я повинен бути з тобою, – рівним голосом поправив мене Павло. – Я й гадки не мав, що ти приїдеш сюди.

– Справді? І ти навіть не подумав, що я не потребую твоєї..., компенсації?

– Якої ще компенсації? Про що ти, Анно?

– Ой, тільки не потрібно зараз прикидатися і влаштовувати ось ці показові вистави! – я не вірила і не бажала вірити його явній розгубленості. – Ти ж напевно знав, що Катерина про все мені розповість! Про те, що ти вирішив допомогти Івану, щоб відкупитися від мене і втихомирити свою совість!

– Ти що з глузду з'їхала! – очі Павла потемніли. – Ти й справді віриш, що я допоміг твоєму родичу з чисто егоїстичних мотивів?

Я знизала плечима.

– А чому б мені в це і не повірити? Якби було інакше, Катерина нічого б про це не знала!

– Чому ти завжди готова засудити мене! Не знаю, що наплела тобі Катерина, але я не розмовляв з нею про твого родича. Я не бачив її з тих пір, як тиждень тому вона покинула віллу і не бажаю більше бачити. Наші відносини – якщо можна це так назвати – закінчилися раз і назавжди.

Від такого потрясіння я аж ойкнула.

– А як же ваша дитина?

– Та не було ніякої дитини, – похмуро повідомив Павло. – Це просто була чергова брехня Катерини.

– Цього не може бути! Ні…

– Ще й як може. – його губи скривилися в невеселій посмішці. – Як бачиш, у мене теж накопичилося чимало претензій. Просто я ні в чому не звинувачую тебе, оскільки і сам був занадто сліпий і не розгледів очевидної брехні.

Я не вірила власним вухам.

– Але ж Катерина говорила...

– Цікаво, продовжуй далі. – Павло пильно глянув на мене. – Що ще вона тобі наговорила? Крім тієї брехні, яка повинна була остаточно розсварити нас з тобою?

– Вона повідомила..., тобто дала зрозуміти..., що ви все ще разом. У неї був годинник з діамантами і обручка. – я похитала головою. – Катерина не змогла б купити собі такі дорогі речі.

– Так, я все зрозумів.

– Значить..., це дійсно твої подарунки?

– Ні! – гаркнув він. – Та будь моя воля... – Павло осікся, потім продовжив:

– На жаль, вирішував не я. Вірніше, не тільки я. Моя мати вже обіцяла... Це все марно розповідати! Ти ж все одно не повіриш жодному моєму слову.

– Повірю! Розкажи мені! – забувши про все я зробила крок до нього. – Я вірю, вірю тобі! Будь ласка розкажи мені все!

Виразність його очей пом'якшала.

– І ось я, як останній дурень, готовий попастися в цю пастку, – хрипко промовив він. – Ось бачиш, що ти зі мною зробила?

– Пробач, – покаянно попросила я. – Катерина розповіла... Господи, вона такого наговорила! Коли ти прийшов до мене на квартиру, я... я повірила, що все так і є!

– Та я і сам в це повірив, – хрипким голосом промовив Павло. – Стоп..., постривай, який же я невіглас! – він вказав на стіл. – Ось вино і бісквіти..., для нас приготували особливу вечерю. На двох.

– На двох? – мої губи привідкрилися в майже дитячому подиві. – А як же Еріка... і твоя мати?

– Моя матуся може бути вельми делікатною..., якщо захоче звісно. – Павло посміхнувся, наповнюючи келихи червоним вином. Один келих він простягнув мені. – Вона знає, що нам потрібно поговорити і сподівається, що віч-на-віч ми зуміємо вирішити всі наші проблеми. – Павло пильно глянув на мене поверх келиха. – Нам вдасться це зробити, як ти думаєш?

Впоравшись з тремтінням я обережно відповіла:

– Дивлячись які проблеми... Розкажи мені про Катерину.

– Так... – Павло важко зітхнув. – Твоя правда, чим швидше ми покінчимо з цим, тим краще. Катерина ні хвилини не вважала, ніби була вагітною.

– Та бути такого не може!

– Так і є. Не знаю, що вона наплела тобі щодо вихідних, які ми провели разом, але я впевнений, що й мови не може бути про жодні..., випадковості. Це ж просто нестерпно! Як можна сказати коханій жінці, що ти її оберігатимеш, коли сам спав з її подругою?! Звичайно, завжди залишається незначний відсоток на...

– Стривай! – я відставила келих, бо інакше розхлюпала б вино, так сильно затремтіли у мене руки. – Що..., що ти сказав зараз?

Павло насупився.

– Тобі повторити? – він глибоко зітхнув, і його кругле обличчя ледь помітно почервоніло. – Який оберігатиме, розумієш? Ти ж хотіла дізнатися, в чому справа...

– Я і зараз хочу, – запевнила я. – Тільки повтори, що ти сказав трохи раніше.

– Нагадай мені будь ласка, – попросив він раптово хриплим голосом і я запідозрила, що цей хитрун добре пам'ятає кожне своє слово.