Глава 11

У наступні дні я докладала всіх зусиль, щоб склеїти до купи своє розбите життя. Я з радістю кинула обридлу роботу в ломбарді, зате з подвоєною ретельністю працювала тепер у музеї. Робота була єдиним способом якщо не вигнати, то приборкати демонів, які терзали мене і тому я дуже рідко поверталася додому раніше дев’ятої години. Я постаралася налагодити заново зв'язок зі старими знайомими, охочіше приймала запрошення в гості і навіть деколи приймала запрошення від чоловіків на вечерю або в кіно – такі зустрічі теж повинні були сприяти зціленню від минулого. І якщо ніхто з цих чоловіків так і не переступив порогу моєї квартири, то зовсім не тому, що не хотів цього. І все ж в моєму житті чогось бракувало. Я добре розуміла, що обманюю себе, вважаючи, що щось чи хтось зможе витіснити з моєї пам'яті Павла. Він як і раніше незримо присутній в моєму житті, а все інше поряд з ним не мало значення. Єдиною людиною, хто здогадувався про справжній стан моїх справ, була бабуся. Все моє сімейство зацікавилося привабливим гостем, який несподівано з'явився в будинок, але тільки бабуся відчула недобре.

– Ти його кохаєш, сонечко? – без натяків запитала вона тижні через дві після візиту Павла і не отримавши відповіді, насупилася. – У чому ж тоді справа? Він одружений?

– Тепер швидше за все, що вже одружений, – з удаваною байдужістю відгукнулася я.

Проникливу бабусю не так-то легко було провести.

– Він зробив тобі боляче, дівчинко?

– Не навмисно, – відповіла я, вирішивши покласти край цим прикрим питанням перш, ніж мені змінить витримка. – А тепер я спущуся вниз, заварю нам зеленого чаю з мелісою і ти розкажеш мені, як там справи у Таїсії та Івана. – З видом змовника я підморгнула бабусі. – Поки вони не повернулися з гостей, вірно?

– Так, знаєш, що найсмішніше?! – вигукнула бабуся і я вже на порозі зупинилася, щоб вислухати останню плітку. – Компанія зняла всі звинувачення проти Івана! Ми всі ледь не впали від подиву, коли дізналися про це. Уявляєш, що подумав Іван, побачивши конверт з логотипом своєї колишньої фірми?!

– Можу лише уявити. – я насупилася. – Вони хоч пояснили, чому відмовляються від звинувачень?

– Я не пам'ятаю точно, як було написано в листі... Нібито збитки відшкодовано повністю, а значить, немає підстав для судового позову. Щось в цьому роді.

– Як це відшкодовано? – повторила я. – Що б це все значило? Іван не брав цих грошей?

– Так ні ж! – з легкою досадою вигукнула бабуся. – Яка ти нетямуща! Хтось повернув компанії всі гроші, ось і все.

– Хто повернув? Іван?

– Що ти! – хмикнула бабуся. – Звідки у нього така сума грошей? Йому і борги-то свої оплатити нічим.

– Значить, ти заплатила за нього? – насупилася я.

– Ні в якому разі! – бабуся з досадою клацнула зубами. – Ти хоч слухаєш, що я тобі кажу? Для нас всіх це було повною несподіванкою.

Я лише похитала головою і відправилася на кухню, надавши бабусі можливість самотужки захоплюватися небувалим везінням зятя. Що ж, думала я, чаклуючи над заварювальним чайником, воно мабуть й на краще буде для Таї та Івана. Та й можливо Івану простіше буде знайти тепер іншу роботу. Тепер йому хоч не загрожує судовий позов.

В кінці наступного тижня в музеї, де я працювала, з'явився несподіваний відвідувач. Пан Мерц особисто з'явився в підсобці і повідомив мені, що на мене чекають. Я піднялася з колін, обтрушуючи пил з руки і гадаючи, з якого дива пан Мерц вирішив повідомити цю новину особисто. На мить серце у мене завмерло, а що, якщо Павло знову вирішив відвідати мене? Втім, пан Мерц швидко розвіяв цю мою ілюзію.

– Будьте так ласкаві повідомити своїй подрузі, що я не схвалюю особистих візитів до моїх співробітників в робочі години, – пробурчав він, дивлячись, як я квапливо мию руки. – Особливо якщо візитери... – тут пан Мерц презирливо скривив губи, – так би мовити, напідпитку!

Однак, я розчула тільки одне – «ваша подруга».

– Катерина! – охнула я, не вірячи власним вухам. До мене завітала Катерина! Цього бути не може!

– Так і не забудьте! – крикнув услід пан Мерц, але я, вже вибігали з підсобки і його не чула.

Катерина? Та тепер вона вже повинна бути пані Катериною Білецькою! Я почула голос подруги ще до того, як штовхнула масивні двері. Катерина щось верескливо втокмачувала адміністратору і лише тепер я зрозуміла, чому розсердився пан Мерц. Боже, невже Катерина і справді п'яна чи у неї просто настрій поскандалити?

– Я вам кажу, Анна буде рада бачити мене! – роздратовано говорила Катерина. – Та плювати мені, що вона зараз працює! Я приїхала з Криму, щоб побачитися з нею.

– А я вже тут, – неголосно сказала я, намагаючись відвернути увагу подруги від нещасної дівчини. – Вибач Світлано, – стиха сказала я дівчині, – я поспішала, як могла.

Катерина круто повернулася на підборах, похитнулася було, але встояла і ревнивим поглядом окинула подругу.

– Ааа, ось і ти, – пробурмотіла вона, важко спираючись на стійку. – Ну нарешті то ти прийшла!

– Я теж дуже рада тебе бачити, – сухо сказала я, з неприємним холодком у грудях зазначивши шикарний і безсумнівно дорогий наряд подруги. Катерина явно не соромилася витрачати гроші Павла.