Глава 2

Коли я вже збиралася виходити з номеру задзвонив міський телефон. Не здумай знімати трубку, приказувала я собі. Я була впевнена, що дзвонять зараз не мені. Сьогодні я зібралася з'їздити в Севастополь. За ці дні встигла вже вивчити розклад місцевих автобусів і, замість того щоб взяти машину напрокат, вирішила скористатися послугами місцевого громадського транспорту. Втім, дзвонити могла і моя сестра, якщо щось трапилося з бабусею. Без особливого бажання я все ж зняла трубку.

– Алло! Я вас слухаю. – сказала я і без сил опустилася на диван, почувши голос пана Білецького.

– Пані Лівицька? – Він витримав паузу. – Анно? Я сподівався, що мені вдасться застати Вас.

– Справді?

Зрозуміла, що веду себе нечемно, але з тих пір, як Катерина приголомшила мене новиною про майбутню дитину, Павло став чимось мені неприємний. Як він взагалі міг допустити, щоб його мати так принижувала Катерину? Проте, він міг і не здогадуватися, що Катруся носить у себе під серцем його дитину.

– Цілком вірно. – Схоже, Павла важко було вивести з себе. – Я сьогодні збираюся заїхати до Алушти. Чи не погодитеся Ви зі мною пообідати?

Та він справжній хам! Я була вражена до глибини душі цим безцеремонним поводженням пана Білецького. Така його поведінка лише зміцнила мої і так не дуже хороші думки про чоловіків.

– Вибачте, але у мене зовсім інші плани на сьогодні, – холодно промовила я. – Вибачте, я запізнююся на автобус.

Хотіла вже з легкістю кинути трубку, але глузливий вигук Павла: «Автобус!» остаточно вивів мене з себе.

– Саме так, автобус, – процідила я крізь зуби. – Це такий різновид чотириколісного громадського транспорту, який возить пасажирів у різні міста.

Навіть в трубці було чути, як Павло шумно перевів подих.

– Дякую тобі за роз’яснення, я знаю, що таке автобус, – рівним тоном промовив Павло, і я подумала, що Катерина навряд чи схвалила б таке грубе поводження з чоловіком її мрії. – В такому разі, не смію вас більше затримувати.

– Як мило з Вашого боку, що дозволяєте мені йти, – зі злістю буркнула я, але так тихо, що співрозмовник навряд чи мене розчув, а перш ніж встигнути придумати більш гідну відповідь, Павло вже від'єднався.

Я з силою кинула телефонну трубку на важелі і встала. Все вірно зробила, твердила я собі, так йому і треба… Але все ж в глибині душі мимоволі шкодувала про свою грубість. Зрештою, особисті справи Катерини і Павла абсолютно мене не стосуються, а якби подруга виявилася на моєму місці, навряд чи стала б з таким завзяттям захищати мої інтереси. Втім, вже пізно шкодувати про скоєне, і я могла лише сподіватися на те, що Павло не стане скаржитися Катерині на мою грубість. Мені мабуть дуже важко буде пояснити подрузі, чому мене розгнівало невинне запрошення пообідати. Перевівши на хвилину подих, наділа темні окуляри, взяла сумку, яку купила напередодні, і вийшла з номеру. Я твердо вирішила, що більше нікому не дозволю зіпсувати свій день, а тому якомога люб’язніше посміхнулася старому охоронцеві,  просто щоб довести самій собі, що ще не розучилася бути ввічливою з людьми.

Автобус який прямував до Севастополя відправлявся з набережної. У салоні крім туристів було і чимало місцевих жителів. Я вже звикла не помічати того, з якою цікавістю вони завжди поглядають на самотню мандрівницю. Для мене ці погляди не в новинку. І взагалі, кому яке діло до того, що я полюбляю самотність? Коли автобус рушив у дорогу, думками я все одно повернулася до розмови з Катрусею. У мене до сих пір не вкладалося в голові, що моя подруга зважилася завагітніти та й ще вірить у те, що ніби дитина допоможе їй втримати пана Білецького. Чомусь в мене виникають дуже великі сумніви з приводу того, що таку людину можна примусити до чогось проти її волі... Катерина сильно ризикує, зробивши ставку на дитину. Проте, я ж можу і помилятися. Чому тоді Катерина твердо має намір мовчати про дитину, поки не пізно стане робити аборт? Навіщо обманювати коханого чоловіка…, якщо він, звичайно, коханий для неї? Павло – православний, і він звичайно, не стане вимагати від Катерини зробити аборт. Та все ж подруга затіяла ризиковану гру! Як би тільки програш не опинився надто великий ... А ще цей ранковий дзвінок. Цікаво, Катерина знала, що Павло збирається мені подзвонити та запросити на обід? Чи схвалила б такий його вчинок? Мабуть ідея з обідом цілком належить пану Білецькому. У такому випадку цей тип просто звичайний зухвалець! Йому вочевидь і в голову не приходило, що він отримає відмову. Мабуть йому взагалі раніше не відмовляли. Від цих нескінченних думок мені ставало не по собі, і це дратувало мене ще більше. Досить з мене, я ж не для того приїхала на відпочинок, щоб заважати Катерині. Повернулася до вікна, і скоро чудові краєвиди природи цілком захопили мою увагу.

Поїздка до Севастополя вдалася. Я із задоволенням прогулялася по набережній, де сховалася від пекучої спеки під тентами кафе. Легкий обід, що складався з салату і морепродуктів виявився чудовим, і до того часу коли я сідала в автобус, щоб повернутися в Алушту, вже твердо знала, що сьогоднішній день прожитий мною не дарма.

Був майже вечір, коли я вийшла з автобуса, але поїздка, незважаючи на всі отримані задоволення, видалася виснажливою, і тепер мене долала втома. Я не звикла ні до спеки, ні до надто рухливого способу життя, а тому вирішила для себе, що завтрашній день цілком присвячу відпочинку. Мене мучила спрага, і перш ніж повернутися до готелю, я зайшла в невелике кафе і замовила мохіто з кубиками льоду і порцію полуничного морозива. Вибрала столик біля вікна, де можна було насолоджуватися відносною прохолодою яка надходила з узбережжя моря. Поставивши перед собою келих, я з неприхованим задоволенням втягнула через соломинку прохолодний напій і ледь не поперхнулася, побачивши Павла. Він сидів за кермом новенького спорткару який виблискував на сонці, припаркованого навпроти кафе. І здавалось, що дивиться він прямо на мене. Але цього ж не може бути! Я аж впустила соломинку і завмерла з привідкритим ротом, не усвідомлюючи, що кінчиком язика вожу по рожевим вологим блискучим губам. Господи, що йому тут потрібно? Я пошкодувала, що сіла саме за цей столик і мимоволі опинилася на виду. Однак встати і пересісти глибше в тінь тільки через те, що Павло може побачити мене, – сама ця думка здалася мені принизливою. Цьому зухвальцю не вдасться мене заплутати! А якщо і вдасться – він ні в якому разі не повинен цього помітити. Я рішуче обхопила долонями високу склянку і почала повільно пити. Крижана прохолода приємно бадьорила, а запітнілі стінки склянки холодили розпалені долоні. Він скоро поїде, твердила собі я, щосили намагаючись не дивитися в бік Павла. Він же сам сказав, що заїде сьогодні в Алушту, – ось і заїхав. Ця зустріч просто збіг обставин от і все. Я надто втомилася від подорожей, тому і злякалася якоїсь зустрічі.