Глава 1

Підйом о шостій ранку. Кава щоб прокинутися і зібрати думки до купи. Година дороги в забитій маршрутці до роботи. Підготовка музейних експонатів до виставки, оцінювання антикваріату, консультації, звіти… Дорога додому. Вечеряти і спати. Замкнуте коло. Тобі потрібно відпочити... Ці думки крутилися в голові, і ні про що інше думати я не могла. Коли я в останній раз відпочивала? Якщо я навіть не пам'ятаю цього, чому б мені не влаштувати собі маленьке свято? Мабуть вже настав час взяти відпустку і відпочити від цих сірих буднів. Але як бути з бабусею? Чи погодиться моя люба сестра доглянути за нею?

В очах потемніло і я поспішно сіла на найближчий стілець та стала чекати, поки слабкість пройде. Ось тобі ще один аргумент на користь відпустки, подумала я. Мабуть я взяла на себе занадто важку ношу. Отже, вирішено, буду просити Таїсію підмінити мене на два тижні і поїду... А куди, до речі, я поїду? Добре б вирушити десь до моря, до сонечка...

Катерина, найкраща подруга, яка близько року тому виїхала до Криму і тепер працює в одному з готелів Алушти. Пам'ятається, коли Катерина дзвонила на Новий рік, щоб привітати зі святом і похвалитися успіхами, вона запрошувала мене в гості. Чому б не скористатися її гостинністю?

Слабкість як рукою зняло. Погодувавши бабусю вечерею, умивши її на ніч і трохи погомонівши з нею, відразу зателефонувала подрузі. Катерина відповіла і після обміну безглуздими вигуками я з полегшенням перевела дух, почувши:

– Звісно, приїжджай! Що, подруго, ти нарешті розбагатіла?

– У мене є деякі накопичення, – відповіла я. Грубуваті жарти Катерини завжди бентежили мене.

– Ти, що повірила. Я жартую. Не переймайся так. – Катерина розсміялась. – Тобі сподобається у мене. Боюся тільки, що ми майже не будемо бачитися. Зараз самий розпал сезону і роботи у мене сила-силенна, але ти приїжджай і живи, скільки захочеш. Алушта – містечко симпатичне, якщо набридне сидіти в чотирьох стінах, можеш прогулятися містом, замовити екскурсію, відпочити на пляжі.  Загалом, як купиш квиток, подзвони мені і повідом про дату приїзду. Якщо мені вдасться, я тебе зустріну. Цілую і обіймаю!

– Катерино, ти просто чудо ... – розчулившись прошепотіла я. – Спасибі тобі.

Вперше за багато років на серці у мене було легко і спокійно. Думки були тільки про відпочинок.

Чотирнадцять годин в дорозі і ось вперше з часу приїзду я вийшла на балкон намилуватися досхочу густою синявою Чорного моря. Ранкове повітря було чистим і прохолодним, але легке тремтіння, яке охопило мене, було викликане швидше приємним передчуттям чогось чарівного. Нарешті я на узбережжі Чорного моря! І в найближчі дні мені не потрібно буде думати ні про що, крім одного – чим зайняти себе у вільний час. Оперлася на сріблясті перила і з задоволенням відчула їх приємну прохолоду. Цей куточок гостьового будинку «Лакшмі» поки що ховався в ранковій тіні. Впевнена, що коли сонце підніметься вище, балкон перетвориться в найспекотнішу пустелю і вже тоді я мабуть буду радіти, що всі вікна в моєму номері надійно прикриті щільними жалюзі.

Цікаво, коли повернеться Катерина? Подруга попередила мене, що поїхала на всі вихідні і з'явиться швидше за все тільки завтра. Втім, мене це повністю влаштовувало. Коли я прийняла запрошення від Катерини погостювати у неї, само собою було зрозуміло, що подруга не зобов'язана мене опікувати і розважати з ранку до ночі. Ми з Катериною познайомилися ще в театрі коли разом працювали, хоча майже не бачилися, з тих пір як Катерина рік тому влаштувалася на півдні Криму, все ж намагалися не втрачати зв'язок один з одним. Я із задоволенням прийняла запрошення подруги, знаючи, що вже тут-то відпочину як слід. Добрий відпочинок був зараз мені життєво необхідний і доказом тому служило недавно перенесене запалення легенів. Працюючи на двох роботах та ще й доглядаючи за бабусею, я серйозно підірвала своє здоров'я, але навіть не усвідомлювала цього, поки важка хвороба не звалила мене з ніг. Зараз я добре розуміла, що до чого, але, на жаль, так само чітко розуміла, що не в силах нічого змінити. Моя старша сестра давно вийшла заміж і народила дитину, а тому догляд за бабусею випав на мою долю. Я покинула свою затишну квартиру в Києві і оселилася в будинку бабусі в Борисполі. Тоді мабуть моє життя і перетворилася на справжнє пекло. Їздити щодня до Києва, щоб зберегти роботу в музеї, було нелегко. Також вдавалося підробляла оцінювачем в антикварному магазині, щоб хоч якось поповнювати сімейний бюджет, – і ось надірвалася. Спочатку я застудилася, але вважала це простою застудою, однак застуда швидко переросла в серйозну хворобу. І лише опинившись в лікарні нарешті зрозуміла, що мені не під силу самій доглядати за бабусею. Умовивши старшу сестру Таїсію тимчасово доглянути за бабусею я вирішила скористатися перепочинком і як слід відновити свої сили. В іншому випадку довелося б помістити бабусю в будинок для пристарілих, а ось цього якраз я і не хотіла робити. Бабусю я обожнювала, і не її ж, врешті-решт, вина, що всього через пару років після того, як я закінчила університет і влаштувалася на роботу в найбільший в Києві музей, важка хвороба перетворила бабусю на каліку. Вона пересувалася по дому тільки в інвалідному візку, а заробітна плата не дозволяла найняти доглядальницю. Я і так вже майже зневірилася в тому, що коли-небудь вийду заміж. В тридцять вісім років починає з’являтися вже якась зневіра, що можна зустріти справжнього чоловіка який тебе по справжньому покохає не дивлячись на всі твої недоліки серед яких пишні груді та зайві декілька кілограм. Чесно кажучи я ніколи не бачила нічого привабливого в своїх великих грудях або в жіночому вигині стегон, а довге волосся незмінно заплітала в тугу косу, не дозволяючи чорнявим локонам примхливо витися навколо ніжного округлого обличчя. Я не завжди була такою цинічною. В університеті, коли хлопці бігали за мною, я мріяла, що в один прекрасний день по-справжньому закохаюся, вийду заміж і буду жити довго і щасливо. Я зовсім не поспішала ставати заміжньою пані, але думки про майбутнє сімейне щастя незмінно гріли моє серце, проблискуючи на обрію доброзичливим світлом далекого маяка. На жаль, цей світ виявився недосяжний. Зрештою зрозуміла, що більшості чоловіків, з якими я зустрічалася, потрібно було лише одне – заманити мене в ліжко. Чи то вони не хотіли, чи то просто не могли розгледіти в гарненькій чорнявці з спокусливими формами сором'язливу мрійницю з тонким інтелектом. Тих, хто подобався мені, збивала з пантелику моя зовнішність, і на той час, коли я зрозуміла, що знайти справжнє почуття мені просто не судилося, разом з невинністю я позбулася і останніх своїх ілюзій. Звичайно, час від часу я зустрічалася з чоловіками, але колишня наївність зникла безслідно і дуже скоро мені набридло відбиватися від розпалених бажанням самців, які чомусь бачили в мені лише похітливу самку. Небагатий сексуальний досвід не справив на мене особливого враження, і я просто не розуміла, навіщо примушувати себе до заняття, яке не приносить ніякого задоволення.