14.

- Це жарт такий? - здивовано питаю. Розумію, що подібним жартувати Натан точно не буде, та й не схожий він на чоловіка, котрий жартує направо та наліво. 

- Я схожий на жартівника? - своїм запитанням Натан тільки підтверджує мої думки. - Я серйозно, Мілано. Скажу чесно, до останнього сумнівався у тому, що Аня донька Артема. Він, звісно, ідіот, але зробити дитину малознайомій дівчині - це точно не про нього. 

- Вони зустрічалися, і Артем добре знав Машу, - додаю від себе. 

- Це не головне, Мілано, - продовжує Натан. - Коли прийшли результати, я… розгубився. Дійсно сподівався, що Артем готовий взяти на себе цю відповідальність. Але його вибрик з грошима… виходить, ти маєш рацію, і, змушуючи його взяти на себе відповідальність, я зроблю тільки гірше. 

- І тому хочеш взяти цю відповідальність на себе? - нервово хмикаю. 

- На щастя, я виріс у щасливій родині та маю чудовий приклад для наслідування. Аня наша. І тепер я маю зробити все, щоб і в неї була сім'я. 

- Але ж ми з тобою майже не знаємо одне одного. Про яку щасливу сім'ю ти говориш? - мій голос тремтить, і я не можу второпати, що відбувається. - Хочеш вдавати для Ані, що ми щасливі разом?

- Мілано, ти надто емоційна зараз, - несподівано Натан накриває мою руку своєю, а я просто розгублено завмираю. Ну ось, знову починається! Це кляте притягання не дає мені можливості дати відсіч. Сиджу, як ідіотка, і очима кліпаю. - Подумай логічно. Між нами щось є. Ти… подобаєшся мені. Якщо спробувати розвинути цю симпатію, ми можемо стати щасливими. І головне - зробити щасливою Аню. 

- А якщо я відмовлюсь? - я маю знати все і розуміти, чого можна чекати від цього чоловіка.

Окрім того, що він також мені подобається, є ще дещо. У нього вагон таємниць, а ще Натан любить говорити загадками. Уявлення не маю, як ми зможемо жити під одним дахом і вдавати з себе щасливу родину. Добре, що Аня поки що зовсім крихітка і мало що розуміє. Але як бути далі, коли вона підросте?

- Давай не будемо обговорювати цей варіант, - Натан криво посміхається, а я різко витягую свою руку з-під його і встаю на ноги. 

Все це важко усвідомити та прийняти. Так, Натан подобається мені, і я хотіла б розпочати з ним відносини, але ж не зі спільного життя та весілля! 

- Я розумію, тобі потрібен час, щоб подумати, - Краєвський також підводиться на ноги і стає у мене за спиною. - Я дам тобі його. Але не багато. Завтра впродовж дня чекатиму твого дзвінка. 

- Спасибі, що не змусив відповідати просто зараз! - фиркаю і повертаюся до нього обличчям. - Ти дійсно думаєш, що з цього щось може вийти? Я дійсно говорила про відповідальність, але не думала, що ти…

- Що я що? - Натан робить ще крок назустріч - і відстань між нами катастрофічно зменшується. - Візьму на себе виховання власної племінниці? У її судинах кров моєї сім'ї. Яка різниця, хто батько?

- Я просто не впевнена, що ми з тобою… - уявлення не маю, як пояснити йому свої почуття. -Тобто… ти подобаєшся мені, але…

- Давай без "але", Мілано, - Натан кладе свої руки мені на плечі і легенько стискає. - Просто прийми той факт, що ми тепер разом і скоро станемо родиною. 

- Якось важко уявляється, - нервово посміхаюся.

Здається, Натан знає як мене переконати. Він повільно нахиляється до мого обличчя, і коли його уста накривають мої, стає так… добре, що все погане з голови швидко вивітрюється. Його поцілунок повільний та тягучий. Таке враження, що Краєвський розтягує задоволення. Або ж просто чекає, коли я остаточно здамся йому. 

- А так? - він відступає, але не перестає розглядати моє обличчя. Відчуваю, як воно горить і хочу опустити голову, але Натан не дає. Легенько торкається підборіддя і змушує дивитися йому в очі. - Коли робитимеш вибір, думай про Аню. І про нас. 

Він відступає на крок, а тоді покидає кухню. Йду за ним у коридор і чекаю, поки одягнеться. Всередині все перемішалося, і я справді не знаю, що думати чи говорити. В принципі вибору, як такого, немає. Це зараз Натан хоче здаватися хорошим і натискає на правильні точки. Та якщо я захочу відмовитися і побачу його істинне обличчя, то навіть не сумніваюся - мені воно не сподобається. 

- Я чекатиму твого дзвінка, Мілано, - Краєвський заправляє мені за вухо пасмо волосся, що вибилося з хвоста, і виходить на сходову клітку. Не прощаючись, зачиняю двері і притискаюся до них спиною. Ноги майже не тримають, тому сідаю просто на підлогу та обхоплюю голову руками.

Я вже тисячу разів встигла пошкодувати, що поїхала на пошуки Артема. З того моменту моє життя різко змінилося, але я й подумати не могла, що дійде до такого. І що тепер робити? Прийняти пропозицію Натана? Він же подобається мені до божевілля! Але думати треба холодною головою. Якщо відкинути всі почуття, я не впевнена, що варто так сильно змінювати своє життя. 

Цікаво, а що з цього приводу думає сам батько Ані? Невже Артем погодиться віддати свою доньку братові? Це ж так… неправильно.

Цієї ночі я майже не сплю. Все думаю над пропозицією Натана і не можу прийти до правильної відповіді. Хоча знаю, що відповідь може бути лише одна, але все одно намагаються знайти якийсь інший варіант. 

- Немає в тебе інших варіантів, подруго! - заявляє Ніна наступного ранку. Вона приїхала, як тільки я розповіла їй про візит Натана та його пропозицію. - Взагалі не розумію, чого вагаєшся. Натан справжній чоловік! Захотів взяти на себе відповідальність замість брата-мудака!