6.

Потрібно ловити момент… Ну що ж, я спробую!

- Можеш розповісти щось про себе? - кілька ковтків вина додають мені впевненості. П'ю я вкрай рідко, тому й п'янію швидко.

- Що саме ти хочеш знати? - Натан випиває все одним махом і знову наповнює наші келихи. 

- Будь-що. Я розповіла тобі про себе, а ти відмовчуєшся, - продовжую напирати. Сама не розумію, чому так сильно хочу пізнати його краще. Можливо, річ у тому, що він реально людина-загадка, і мені так кортить його розгадати. 

- Мені двадцять дев'ять. Неодружений. Дітей немає. Ти це хотіла почути? - я бачу в його очах незнайомий до цього моменту блиск. Натан зі мною фліртує? Хоча… мені важко зрозуміти, що в його розумінні означає флірт. Може, він просто перевіряє мене на міцність. 

- І це також, - черговий ковток вина підганяє мене вперед. - Чим ти займаєшся?

- Керую сімейним бізнесом. Поки братик тринькає гроші та закохує у себе таких наївних дівчат, як твоя сестра, я працюю, - знову відповідає. - І одразу відповідь на наступне твоє запитання. Ми з Артемом абсолютно різні. У поглядах на життя, стосунки,  роботу. Він ніколи не зміниться, Мілано. І навіть якщо я змушу його визнати Аню, він не стане для неї хорошим батьком. 

- А ти? - сама не розумію, чому не завершую цю дивну розмову. Сама ж заганяю нас у глухий кут.

- Я? - дивується чоловік. 

- Так, ти, - додаю. - Ти говориш, що Артем не стане для неї хорошим батьком. Тоді, можливо, ти візьмеш на себе цю відповідальність? 

- Ти дійсно цього хочеш? Готова віддати малу будь-кому, лиш би полетіти у Рим? - криво посміхається Натан. Здається, мої слова він зрозумів якось неправильно. 

- Не будь-кому, а тобі, - пояснюю. - Я впевнена, що ти можеш бути хорошим батьком. Не розумію тільки, чому майже в тридцять років у тебе немає власної родини. 

Здається, я кажу щось не те, тому що вже наступної миті келих у руках Натана тріскає, і вино, разом з його кров'ю, розливається по скатертині.

- О, Боже! - підскакую на ноги й кидаюся до чоловіка. У нього на долоні кілька глибоких порізів, і поки він хмуро розглядає результат своїх дій, обмотую його руку рушником. - Ходімо на кухню. Треба промити рани. 

На щастя, Краєвський слухняно йде за мною. Мовчки спостерігає за тим, як я промиваю над раковиною його порізи, а тоді обробляю їх антисептиком і перемотую долоню бинтом. На щастя, де знаходиться аптечка в цьому домі я вже знаю. 

- Можеш пояснити, що сталося? - запитую, накладаючи пов'язку на руку. 

- Нічого не сталося, - сухо відповідає. - Я просто був не обережний. 

Ну нічого собі не обережний! Взяв і розчавив келих долонею! Розумію, що така реакція відбулася, коли я заговорила про сім'ю. Отже, цієї теми варто уникати, а то не вистачало, щоб Натан ще щось утнув. 

В той момент, коли пов'язка готова, ми обоє завмираємо, тому що будильник у мене на телефоні сповіщає про те, що наступив Новий рік. Ми невідривно слідкуємо одне за одним і мовчимо. Не знаю, що варто говорити, адже поруч з цим чоловіком у мене в голові з'являється величезний знак питання. 

- З Новим роком, Мілано! - він говорить першим.

- Ага! З Новим щастям, - хмикаю. 

Вся ця ситуація здається мені абсурдною. Ми з Краєвським у нього на кухні. Я двічі за день обробляю його рани і відчуваю дивний потяг до цього чоловіка. Знаю, що не варто, адже він надто замкнутий в собі, але нічого не можу з собою вдіяти. 

Можливо, помиляюся, але мені здається, що Натан розглядає мої уста. Дихання перехоплює і я не знаю, тікати мені чи залишатися тут, з ним. 

- Зараз ти схожа на налякане кошеня. Боїшся мене? - голос у чоловіка тихий і хриплий. Від нього у мене мурашки… і шалене серцебиття. 

- Ні, - чесно зізнаюся. - Просто я зовсім тебе не розумію. 

- Навіщо тобі мене розуміти? - і знову дивне запитання з його уст. Натан нахиляється ближче і намотує собі на палець пасмо мого волосся. - У тебе і так не просте життя, Мілано. Позбав себе ще однієї проблеми на голову. 

- Що ти робиш? - мій голос тремтить, і я нічого не можу з цим зробити. Пальці Натана залишають дають спокій моєму волоссю й обережно торкаються шиї. Він проводить подушечками по ніжній шкірі, і мені важко втриматись й не прикрити очі від задоволення. 

- Хіба тобі не подобається, Мілано? - таке враження, що він грає зі мною у гру. Бачить, як мені важко зараз, і насолоджується моєю безпомічністю. - Скажи, коли востаннє у тебе був чоловік?

Давно…

- Це не твоя справа! - бурчу і роблю крок подалі від нього. Туман, який огорнув мій розум, спадає, і залишається лише злість. Невже Натан дійсно думає, що я спатиму з ним?! - Я тут не для того, щоб стрибати до тебе у ліжко. Досить того, що моя сестра зробила це з твоїм братом!

- Допомогти тобі прибрати посуд?

- Що? - Натан абсолютно спокійно спирається задом на  раковину й криво посміхається. Йому весело, чорт забирай?! Реально? 

- Свято закінчилося, Мілано. Допомогти прибрати зі столу? - незворушно питає чоловік. Він здається мені абсолютно спокійним, коли я сама заледве стримуюся, щоб не заїхати йому в голову чимось важким. 

- Не варто так себе напружувати! Я сама! - фиркаю і швидко повертаюся у кімнату. Розумію, що Краєвський нічого мені не винен, але його дивна поведінка бісить до чортиків. 

Цікаво, він би реально зі мною переспав, якби я не відштовхнула?  

Поки збираю посуд, Натан кудись зникає. Я не збираюся його шукати і дуже сподіваюся, що він пішов до себе у кімнату. Мені кортить якнайшвидше покинути цей дім і повернутися в місто. Тут я наче в іншому світі, де діють інші закони, яких я зовсім не знаю. Мене дратує Краєвський, і тепер моїм єдиним бажанням буде триматися від нього подалі. 

У дечому я таки можу з ним погодитися. В моєму житті і так до чорта проблем. Навіщо мені ще одна? 

Прибравши посуд, ховаю їжу в холодильник і вже збираюся йти до кімнати, коли помічаю якийсь рух за віком. Недовго думаючи, виглядаю на вулицю і бачу дуже дивну картину. Сніг знову посипався з неба, і я б навіть могла милуватися цієї красою, якби не Натан, котрий, здається, зібрався змагатися зі снігопадом. Він інтенсивно прочищав подвір'я лопатою і мало зважав на те, що його праця була марною. Сніжинки обліпили його шапку, штани, куртку, але чоловіка це не зупиняло.