Глава 30

Макар вирішив, що мужчина має бути мудрішим і уступати жінці. Така вже їх важка доля. Та й чув за собою трохи провину, адже треба було все детальніше пояснити, а не отак кидатись словами… Але і Марія могла трохи спокійніше реагувати! Хлопець стріпнув головою, відчуваючи, що знов починає злитись. Треба тримати себе в руках, на такі емоції мають право жінки… адже вони такі ніжні і трепетні…

Макар тяжко зітхнув. Він вже сам заплутався у своїх почуттях і ніяк не міг заспокоїтись. Ще й Марію образив… Але дівчина була справді невловима. На телефонні дзвінки вона не відповідала, на зустрічі, призначені в повідомленнях, не приходила. Кілька останніх днів прийшлось караулити її біля дому, але безрезультатно. Макар пробував підходити і зранку, і ввечері: немає. Ніби вона просочується грунтовими водами, чесне слово. Прийшлось застосовувати останній метод, найменш бажаний.

***

Марія сиділа на роботі і сердилась. Вона не хотіла брати трубку і слухати фальшиві виправдання, але і прояснити ситуацію якось потрібно. Може, він дійсно тут ні при чому? І що тепер робити? З кожним днем проблема затягувалась і розросталась, уже було відчуття, що її душить зі всіх сторін липке гидке непорозуміння. 

Весь її невеликий досвід підказував, що ситуація заплуталась докорінно. В таких ситуаціях мужчини швидше будуть шукати спосіб, щоб підійти до жінки і вона гарантовано вибачила, а не скажуть правду. А її влаштує правда і лише правда. Але навіть, якщо він скаже цю правду або навіть вже сказав, як це можна перевірити? І сумніви з невпевненістю будуть її переслідувати довго.

Такого життя вона собі не хотіла - зустрічатися чи навіть виходити заміж за хлопця, у якому сумніваєшся, це найгірше рішення. Але якщо його оббрехали, то вона вийде просто злісним стервом, покинувши його. Тому Марія більше сердилась на себе і на свою нездатність розібратися у власних почуттях. Отак ляпне якась коза щось дурне, а потім хороші люди усе життя мучаться.

- Доброго вам деньочка! – засяяло у дверях лице Артура. – Ти ще не надумала зі мною пообідати?

- А надумала. – сердито відповіла Марія, від чого лице у насмішника витягнулось. – веди, де там твоє розчудове кафе з чудовим меню і низькими цінами.

Вона мстиво хляпнула шухлядою, насолоджуючись здивованим виразом обличчя хлопця, і піднялась, поправляючи спідницю.

- Ну не стій, пішли вже. У нас на обід лише година. Чи то мені здалось, що ти мене запрошував?

- Та ні, звичайно, запрошував. Прошу, леді, – він елегантно підставив звернуту калачиком руку. – Дозвольте вас супроводити у рай гурманів, де ви відчуєте незабутні враження від майстерності кухарів.

- Дуже на це сподіваюсь. – похмуро відповіла Марія, думаючи, що хоч цей Балагур і смачна їжа можуть відволікти її від тяжких роздумів. Артур про ці думки не знав і ще раз здригнувся, оглядаючи свою сердиту супутницю. Її тон натякав, що у випадку незадоволення якістю їжі, закусити можуть і ним самим.

На диво, обід вийшов не таким поганим, як потайки очікувала Марія. Це було звичайне кафе усередині міста, орієнтоване на офісний планктон. Замість оригінального декору наставили побільше надійних столиків, замість вишуканої подачі вибрали  конвеєрний метод їдальні. Просто і практично.

А вибір страв був на диво великий, одних лише салатів було біля десятка різновидів, а що уже говорити про супи, м'ясне, гарніри, десерти та компоти з соками. Ніби повернулись у минуле, коли у шкільній їдальні можна було ситно та недорого поїсти.

Тому з обіду Марія поверталася повністю задоволена собою, супутником та стравами. Хороша порція відбивних з картопляним пюре, капустяного салату з вкрапленнями помідорів, чашечка кави з желейним десертом прекрасно б підняли настрій найзлішій жінці у світі.

А біля дверей її кабінету стояла клумба. Розкішна, величезна, з квітами різноманітних кольорів та фактур, у плетеній корзині. Макар поряд з нею виглядав  незначною підставкою чисто для практичності.

***

Підготовка зайняла немало часу. Необхідно було придбати квіти, потурбуватись про обстановку... І ось Макар зайшов до пащі дракона. Тяжко було інакше назвати величезний офіс, де такий букет однозначно привертав увагу. Тим більше, хлопця тут багато хто знав: спочатку як похресника, який часто забігав на роботу до Олени Іванівни, а потім він вже сам проходив практику.

Тому привітання у коридорах були дуже здивованими і зацікавленими. А коли він влаштувався біля дверей зі своєю корзиною, то потік зацікавлених ще збільшився. Просто у всіх знайшлися справи в цьому коридорі, причому одні і ті ж люди ходили в одну сторону, потім в іншу...

Макар ні скільки не сумнівався що в кабінетах йде бурхливе обсудження, судження особливо, коли став зрозумілий адресат. І чекати йому в такій обстановці прийшлось доволі довго, двері були закриті і ніхто на стук не відзивався. Хлопець з запізненням зрозумів, в цей час почався обід. Тобто Марію чекати не менше години. Але після такої ефектної появи забрати корзину і піти десь погуляти годинку здавалось ще дурнішим.

Тому прийшлось стояти з цілком незалежним виглядом і вітатися зі знайомими. Поки що ніхто не підходив, але це було питання часу. На вітання Макар відповідав максимально сухо і стримано, щоб не дати приводу для початку розмови. Тяжко було б відповідати на запитання, якщо він сам докладно не знав відповідей.

З часом потік зацікавлених трохи зменшився, але ближче до другої години знову став активнішим. І коли в коридорі з'явилась Марія під руку з якимось незнайомим рудим хлопцем, це стало останньою краплею. Його дівчина весело сміялась з якогось жарту і навіть не думала поспіхом відскакувати від стороннього претендента. Ні краплі сорому, якогось збентеження. Ні, вона спокійно підійшла до дверей кабінету, кивнула макару, відімкнула двері і зайшла всередину, просто закривши їх за собою!

Макар, недовго думаючи, постукав і в гвинтився слідом, мало не забувши ту корзину. Він Волік її просто за собою і мало не застряг в дверях, але ціною декількох пелюсток все-таки пройшов перешкоду. Дещо тішило, що суперник теж залишився в коридорі, тому Макар мстиво захопнув двері перед носом у юрби, яка почала стягуватись.