Глава 29

- Це просто неймовірно! – вигукнула Марія, щойно зайшовши додому. Двері за її спиною голосно хляпнули, ніби ставлячи крапку. Процес прибирання відразу зупинився, з кухні і кімнати Наталки визорнули голови зацікавлених.

- Посварились. – зробила висновок мамина голова і знову заховалась на кухні. Звідти донісся брязкіт посуду.

- Що, правда? – здивувалась Наталчина голова. – З чого це раптом?

- З того. – відрізала Марія, сердито знімаючи взуття. Людині, яка ніколи в достатній мірі не сердилась, тяжко уявити цей злісний процес. Коли ти просто стряхуєш туфлі з ноги, сподіваючись, що вони не злетять і дадуть тобі право запустити їх у стіну. Адже просто так виливати злість на невинне взуття порядній людині здається неправильним, тому вона шукає хоча би формального приводу. Але ці туфельки дуже хотіли спокійно жити, тому акуратно відділились від ступні і упали на підлогу.

- І що ж сталося? – Наталка просочилася в в прихожу цілком, не бажаючи пропустити такого видовища. Сердита Марія – це щось новеньке в їх сім'ї. Адже старша сестра завжди зберігала спокій, навіть у найскладніших ситуаціях. Максимум можна було нарватися на довгу лекцію про пристойну поведінку. А тут...

- Ти ж сама все прекрасно бачила! В нього просто немає ніякої совісті! – Марія пройшла на кухню і вхопилась за посуд, щоб чимось себе зайняти.

- Я нічого не бачила. А ти, мамо? – Наталка не відставала.

- Та ніби все нормально було. Це ви вже на вулиці посварилися?

- Ми не посварилися! Він просто зробив вигляд, що нічого не сталося, і ще й звинуватив мене! Я не розумію, він сподівався, що я просто проковтну таке відношення?

- Дійсно, таке відношення ти не потерпиш. - заспокійливо підтвердила Наталка, переглянувшись з мамою. Погляд у Галини був спокійним і співчутливим. Вони абсолютно не розуміли, що відбувається. Але ситуація, яка довела їх врівноважену Марію до такого сказу, явно потребувала акуратності. Дитині потрібно було допомогти, але яким саме чином? Закохані взагалі більше схожі на взведену гранату, адже кохання гуляє нерви і розбурхує всі емоції.

Наталка думала про те, що сестра уже сказала дуже багато чого і не сказала зовсім нічого. Її треба було б підтримати, але не ясно, у якому напрямку. Зараз ще щось ляпнеш, то потім взагалі нічого не дізнаєшся. А дуже цікаво, яким чином за три хвилини знаходження наодинці можна змарнити піврічні відносини. Якби у Наталки було більше часу на романтичні стосунки, то вона взнала десяток таких способів. Але поки що вони залишались таємницею.

Марія продовжувала терти одну і ту саму тарілку. Їй навіть ніхто не став казати, що ця тарілка ще не мита, уже не було змісту.

- Він просто мене не поважає! – задумливо вигукнула вона, пробуючи відтерти візерунок. – Він взагалі не думає, що у мене є розум! Хай йде іншими крутить, як йому заманеться!

- То що ж все-таки сталось, дитино? – обережно вступила в розмову мати.

- Ви ж самі чули! - трохи відволіклася від своїх тяжких роздумів Марія. – Навіть під час обіду з моєю сім'єю йому якісь дівчата дзвонять! Гуляти кличуть!

- Так може це сестра? – спробувала розрядити ситуацію Наталка.

- Не сестра. – трохи подумавши, відповіла обманута в найкращих почуттях дівчина. – Сестру Люба звуть, а ця представилась Веронікою. Я ж поряд сиділа, я все добре чула. "Щось ти довго мені не дзвониш".

Вона перекривила таким смішним голосом, що Наталка пирскнула сміхом, але під строгим матеряним поглядом швидко взяла себе у руки.

- То він буде по дівчатах гуляти, а я буду, як дурна, дома сидіти? Мене такі відносини не влаштовують! - Марія навіть не звернула уваги на всякі сторонні звуки.

- Мені він таким вітряним не видався. Якщо мова про той дзвінок, то він був дуже здивованим. – обережно вставила Галина.

- А що йому було робити? Я ж все чула! От і зробив здивований вигляд. – вже не так палко відповіла дочка.

- Можливо, він і не винен. Просто причепилась якась дурнувата... – підтримала маму Наталя.

- Ви що, на його стороні? – обурилась закохана, з шумом ставлячи тарілку на стіл.

- Ні в якому випадку. Просто думаємо, що в ситуації треба розібратись краще.

- Давайте! Давайте я вийду за нього заміж і тоді буду розбиратись, що то йому за дівчата по ночах дзвонять і куди це він дівається! Так вас влаштувало би більше? Лиш би мене з рук зіпхнути?

Галина лише подивилася дочці в спину. Спина швидко зникла за поворотом і десь там в коридорі хляпнули дверима.

- Що кохання з людьми робить... – вражено прошепотіла Наталка, – я її ще такою ніколи не бачила.

- Емоції... – стиснула плечима мати. – коли зраджують твою довіру, розумно думати не виходить. Ось так і реагує...

- Не дай Боже мені закохатися. – перехрестилась дочка, – це ж зовсім розум з голови вилітає.

- Не зарікайся, дитино, кохання – це прекрасно, хоч на шляху і будуть труднощі...

***

- Вона мене взагалі не поважає... - наступного дня жалівся Макар сестрі. Та подзвонила у дуже невдалий, або навпаки, вдалий момент. Так відразу не розбереш. Хлопець сидів і думав, як би то з Марією помиритися. Але її поведінка і слова викликали таке глибоке обурення, що нічого не придумувалось. І дзвінок Люби просто ліг на цей настрій.

- Ти впевнений? Вона мені здалась дуже милою дівчиною...

- Мені теж... – буркнув Макар. – Хто ж знав, що там істеричка приховується...

- Істеричка приховується в кожній жінці, - філософськи відповіла Люба, - просто вони в нас вилазять в різних ситуаціях. І що ж такого сталось у вас?

- Та нічого не сталось. На рівному місці. Я старався бути культурним, як міг. З повагою відносився до неї, до її мами, до її сестри, підтримував розмову. А варто було подзвонити якийсь ненормальній і все, на мене накинулась фурія.

В трубці запанувала багатозначна тиша. Макар обдумував, як же з жінками складно. От ніби знайшов ідеальну: красиву, спокійну, роботящу... А з неї отаке полізло. А якби він уже одружився і виявився прив'язаним до цієї психованої? Це ж все життя юзом піде. Трохи затримався на роботі - скандал, випив пива – тебе додому не пускають. А якщо ще діти підуть, то взагалі ніякого рятунку не буде.