Глава 25

Справи дійсно йшли кепсько, з точки зору дівчат. З точки зору Галини, все було чудово. Повернутися з роботи прийшлось вчасно, нікуди не заходячи. Зустрічі відмінили, навіть у магазин не пішли. В принципі, купувати нічого і не потрібно було, З приїздом мами з'явилося стільки продуктів...

Тому рівно пів-сьомої вони стояли на порозі і оглядали розгром. Штори всюди зняті і перуться у ванній, речі з шаф витягнуті і провітрюються. На кухні усі баночки стоять рівними рядами на поверхнях, а мама активно відмиває полиці. Хоч два баули кудись зникли...

- О, дівчатка, ви прийшли! Просто чудово! А я тут запрацювалася. Зараз дружненько станемо і закінчимо. Наталю, іди допирай штори, Марія, на тобі люстри, вікна і підвіконники. Не забудь протерти карнизи.

- Мамо, ми хотіли перекусити після роботи. – несміливо вставила Наталя. Марія просто мовчки пішла переодягатися, вона жила з мамою набагато довше і знала, що будь-які заперечення марні. Галина окинула кухню господарським поглядом.

- Зараз нема де їсти. Годинку попрацюємо, і тоді вже добре поїмо.

Казати не було чого, тому дівчата просто взялися до роботи. Звичайно, годинкою справа не обійшлася, і мати залишила їх у спокої лише пізньої ночі. Коли вони нарешті опустилися на табуретки у повністю чистій кухні, сил щось готувати уже не було. Галина сказала, що так пізно їй їсти не хочеться, і пішла у кімнату Марії.

- Я вже теж нічого не хочу. – змучено потерла лице долонями дівчина.

- А я б щось перекусила. – з ентузіазмом відповіла Наталка, відкрила холодильник і деякий час в нього дивилася. – Ні, теж не хочеться. Може, поп'ємо чаю і спати?

- Ти запитала, наскільки мама до нас? – пошепки уточнила Марія, починаючи заварювати чай.

- Ні. Якось моменту слушного не було. І ти не спитала? – Наталя оглянулась на двері. Не дай Боже мати почує, ще довго ображатись буде. Марія лише заперечно хитнула головою.

- Весело буде. – зітхнула сестра.

- Та годі тобі. Прибирання ми уже закінчили. Ну що ще вона може придумати?

Як показав ранок, Марія жахливо помилялась. У мами була чудова фантазія і вона з успіхом її застосовувала.

- Доброго ранку, мої хороші! – привітала Галина заспаних дочок. На кухні уже повним ходом йшла робота, хоча була всього сьома ранку. На плиті варилось та смажилось, На столі гірками стояли нарізані продукти. Пар піднімався до вимитої люстри.

- Доброго ранку, мамо! – хором відповіли дівчата. Скільки часу їм прийдеться їсти таку гору їжі, вони старались не думати. Хоча за допомогою Галини... Може, і справляться.

- Давайте, вмиватися, чистити зуби і сідаємо снідати. Сьогодні багато справ.

- Нам треба на роботу. – обережно нагадала Наталя.

- Я в курсі. – радісно підтвердила мати. – З вами сходжу, подивлюсь, що там у вас і як. Спочатку он з Марією піду, хай мені покаже своє робоче місце. А потім вже до тебе зайду, там магазин, там в любий момент пропустять.

Дівчата перезирнулися. Сказати було нічого, їхньої думки навіть не питали, так що вони промовчали. Лише тяжко зітхнули. День дійсно обіцяв бути веселим.

- Це тут ти працюєш? – ахнула Галина. Бізнес-будівлі вона раніше бачила, але якось віддалено і цікавості не проявляла. А тут така величезна штука з модними панорамними вікнами, величезними скляними дверима і навіть якісь рослинки в горщиках біля входу. Солідно.

- Так, тут розміщається наша компанія.

- Велика. – розсіяно похвалила Галина. Вона лише думала, як це її дочці вдалося влаштуватися на таке престижне місце. А що воно престижне, сумніватись не приходилось, варто лише подивитись на вартість оформлення. Марія розказувала мамі про нову роботу, про хорошу зарплату... Але побачити своїми очима – це зовсім інша справа.

- Тут розміщаються різні компанії. – розказувала дівчина на ходу. – Наша займає весь другий поверх.

- Тільки один поверх? – трохи розчарувалась Галина різким зменшенням масштабів.

- В такій будівлі один поверх – це вже дуже круто. – усміхнулась Марія, жестом запрошуючи маму до ліфту. – Зараз я тобі покажу свій кабінет.

- В тебе є власний кабінет! То ти серйозна начальниця!

Вони вже йшли по коридору і Марія бачила, наскільки її мама виділяється в цій обстановці. Якось зразу стала помітна різниця між стриманими працівниками в елегантному одязі темних кольорів та Галиною, яка крутила головою на всі боки, трохи змахувала руками і дуже виділялась яскравими квітами на платті. Навіть розщіпнута через тепло дублянка не сильно рятувала ситуацію.

- Хороший кабінет. – мама говорила мало, більше розглядалась. Тому Марія сіла і почала переглядати запити. Вони завжди накопичувались з самого ранку. І тепер потрібно було поспішити з їх обробкою, адже поснідати так і не вдалось. Дівчина хотіла вибігти на кілька хвилин, купити якусь булочку, щоб вистачило до обіду.

- Зірочко моя, я вирішив особисто повідомити тобі, в чому має потребу моя тендітна душа! – двері різко розпахнулись, і в кабінет увірвався шматочок сонця. По крайній мірі, Артур за яскравістю та енергетикою абсолютно міг з ним посперечатися.

- Я зараз зайнята! – рявкнула Марія, ще тільки цього не вистачало. – Подавай заявку через систему, як всі!

- Добре, добре! Чого зразу кричати? – хлопець відразу охопив усю ситуацію поглядом і технічно зник. Було помітно, що план відступлення уже давно напрацьований.

- То це твій хлопець? – змовницьким тоном уточнила Галина, зручніше вмощуючись у кріслі для відвідувачів.

- Та ні, не дай Боже. – відразу відкараскалась дочка, змахуючи рукою. – Це один зі співробітників, просто у нього така манера спілкування.

- А з ким же ж ти тоді зустрічаєшся? Мені Наталка все каже, що ти все десь на побаченнях.

- З Макаром. – була змушена зізнатися дівчина. – Ти його знаєш, це він мене тоді доставив додому.

- Отой Макар, через якого в тебе почались проблеми? – підняла брови мати. – І ти тут з ним зустрічаєшся?