Глава 24

Від подарунку Марія дійсно була у захваті. А особливо від способу його подачі. Макар зумів організувати справжнє свято. Уже підходила зима, тому варіантів у нього було небагато. Але хлопець з успіхом використав свої знайомства.

- А куди ми сьогодні підемо? – поцікавилась Марія, коли вони зустрілись. Вона вже звикла, що Макар бере на себе усі організаційні моменти. І їй завжди подобалось те,  що він придумав.

- Це сюрприз. – лукаво усміхнувся хлопець.

- Сюрпризи я люблю. - зашарілась Марія. Відносини між ними стрімко розвивалися. Здавалось, що з Макаром можна поговорити на будь-яку тему, не стидаючись і не дотримуючись "правил пристойності". Отих, коли потрібно говорити лише на конкретний перелік тем і зберігати своє достоїнство.

Але наскільки вони зближувались морально, настільки ж все застигло у фізичному плані. Уже Марія почала хвилюватися і думати, чи буде між ними щось, чи ні. Адже за півроку хлопець не зробив ні кроку далі коми ніж вона готова була дозволити. Навіть не прийшлось бити по руках та нагадувати про дівочу стидливість.

Вони палко цілувались кожного вечора, так, що крутилась голова. Але далі він не йшов. І дівчина ніяк не могла зрозуміти: що ж тут не так? І мати, і знайомі дівчата з хихотінням розказували, як приходиться осаджувати залицяльників. Адже вони просто зобов'язані втрачати голову від краси своєї обраниці і бажати більшого!

Невже він до неї підходить лише з розрахунком лише з розрахунком? Але сьогодні Марія була впевнена, що нарешті справа зрушила з місця. У них кожен вечір був романтичним чи як мінімум близьким та довірливим, але цей сюрприз став багатообіцяючою нотою.

Напевне, це буде романтична вечеря з переходом у горизонтальне положення. А можливо, він знову запропонує їй кільце, а далі дивись пункт перший. Так буде навіть краще, тоді вона зможе з повним правом уступити його домаганням.

Чесно кажучи, уступити давно вже хотілося. Заважало лише те, що ніхто не домагався. Адже кожен його поцілунок розливав по тілу таке тепло, викликав такі бажання... Що сказати, цілувався Макар майстерно.

Тому, коли він завів її у звичайний багатоповерховий будинок, вона сприйняла це абсолютно нормально. Напевне, орендував квартиру чи попросив на певний час у друга... І там вони будуть повністю наодинці, у романтичній обстановці. Марія знову пораділа, що одягла красивий комплектик. Можливо, сьогодні це нарешті стане у нагоді.

Але вони піднімалися усе вище і вище, минуле уже третій, п'ятий поверх. Бетонні площадки змінилися міцними металевими сходами. А коли він відкрив перед дівчиною товсті металеві двері, залишилось лише ахнути.

Перед нею відкрився справжній тропічний рай. Можливо, не зовсім тропічний, адже Тут були рослини з різних кінців світу, Але декілька пальм Марія точно побачила. Усю цю красу вкривав скляний купол, який ледь виблискував від тьмяного по осінньому часу сонця. Зелень так пишно розрослась, що майже закривала доріжки.

Макар, радісно виблискуючи очима, подав їй руку. Його дуже тішив її захват, щічки порожевіли, очі здивовано округлились. А це вона ще не бачила основного сюрпризу.

- Яка краса! - видихнула Марія. Лише через декілька хвилин очі трохи звикли до цього буйства, почали розрізняти чудові квіти та цікаві  форми.

Але Макар потягнув її за руку слідом за собою і через декілька кроків їй відкрилось щось неймовірне. Прямо під цим скляним куполом, в оточенні мережива зеленого листя, як Перлина, лежала невелика тераса. З першого погляду здавалось, що вона просто парує над містом, чіпляючись за темно-сіре небо.

На імітуючій камінь плитці стояв легкий кований столик, який швидше можна було очікувати побачити в Парижі. На ньому була білосніжна скатертина І пляшка шампанського у металевому відерку з льодом.

- Як гарно! – Марія повернулась до хлопця і обняла його за шию. Далі слова закінчились, лише цяючи очі видавали весь рівень її захват. І вона ніжно доторкнулась губами до його твердих губ, повністю поринаючи у поцілунок. Руки міцно охоплювали його плечі... Макар просто не міг не податися назустріч, підхоплюючі дівчину за спину і відповідаючи зі всім пилом.

Посиденьки на деякий час відклалися, але скоро Макаров підвів Марію під руку до стільця і допоміг сісти. Ніби нізвідки з'явилися легкі закуски: сирна тарілка, шпажки з м'ясом та сиром, вишукано прикрашені тарталетки.

- Це тобі, люба. Вітаю тебе з нашою першою значущою подією – ми зустрілись півроку назад.

Марія прийняла велику коробку, на якій майорів розкішний червоний бант.

- Я думала, хлопці не святкують подібні події. – пробурмотіла вона. Їй ще досі ставало незручно, коли Макар їй щось дарував.

- Взагалі так. - засміявся Макар. - Але весь цей час я думав лише про тебе, тому для мене він дуже важливий. Ніби ми разом оці півроку були, хоча зустрічатись ти згодилась набагато пізніше.

Марія зашарілась і почала розпаковувати коробку. Бант був дуже хитро зав'язаний, тому прийшлось поморочитись. Але наповнення коштувало усіх зусиль.

- О Боже, це ж коштує неймовірних грошей! – видихнула вона.

- Зовсім не так. Просто якісні прикраси. – заперечив він. – Я старався підбирати до твоїх нарядів. Сам би не впорався, але мені допомогла продавчиня.

- Я не можу це прийняти! – рішуче сказала Марія, а сама не могла підвести погляду від намист, зроблених з напівдорогоцінного каміння та металевих деталей, тоненьких ланцюжків з кулончиками, елегантних сережок в різних стилях. Справжнє багатство для молодої дівчини!

- Це лише біжутерія. – м'яко вмовляв Макар, – дуже хороша і якісна, але біжутерія. І ти заслуговуєш цього, як ніхто інший. Уяви, як красиво ти будеш виглядати!

Марія негайно уявила. Зараз у неї був досить скромний вибір: срібний та золотий ланцюжок, сережки їм до пари. Все решта було дешевою біжутерією, яку вона носила підлітком. На роботу таке не вдягнеш. А за допомогою цього можна буде розбарвити свої образи.