Глава 21. Макар

Провівши Марію, хлопець повертався додому у чудовому настрої. Все складалось прекрасно. Його сім'я не надто насідала, знаючи їх прискіпливий характер, Він чекав більш неделікатних питань. Але виховання все ж таки перемогло. Або його сердиті погляди...

Марія так мило стидалась, стараючись виглядати краще в їх очах. Якби він міг їй пояснити, що це зовсім не обов'язково адже більше йому подобатись вона вже не може. Куди вже більше... В порівнянні з дівчатами, які завжди його оточували, вона значно вигравала.

І мова навіть не про претензії чи макіяж, як прийнято зараз відговорюватись. Всій дівчині Було якесь внутрішнє світло, яке зігрівало його. Її вправні руки, які так легко справляються з будь-якою роботою, зосередженість і мила усмішка, яка осяює її обличчя, коли вона про щось задумується...

Разюча різниця з постійно заклопотаними людьми, які були навколо нього в університеті, на роботі, вдома. Всі кудись поспішають і дуже нервують, чи встигнуть виконати усе заплановане. У Марії виходило якось інакше, а вона теж робила все швидко і не відволікаючись, але ніколи не поспішала. Просто йшла у власному ритмі, не заважаючи собі та іншим.

Напевне, якраз оцей спокій і випромінення домашнього тепла його захопили. Він завжди мріяв про теплий дім, де люди зігрівають один одного своєю любов'ю. Хоча в його сім'ї ці, безумовно, любили один одного, проте не вміли цього виражати чи їм не вистачало часу...

Він завжди мав все, що йому було необхідно, завжди чекала гаряча вечеря і напрасований одяг. Але заклопотана мама просто цілувала його в лоб і питала, як справи у школі, не дуже вслухаючись у відповідь. Вона поспішала розставити тарілки та підігріти їжу, а потім бігла кудись у кімнати по якихось ще справах, поки він за кухонним столом сьорбав суп. Один.

Ввечері вся сім'я традиційно збиралась за вечерею. В сім'ї професора університету це було практично дійство. М'яке світло люстри освітлювало красиво накритий стіл у вітальні, їжу на блюдах та у кришталевих салатницях, ошатно одягнену маму. Вони сідали усі разом і їли за усіма правилами етикету. 

Розмова завжди будувалася по одному принципу: батько розказував, як пройшов у нього день, потім важливо питав у кожного окремо:

- Як пройшов твій день?

Але практика показувала, що відповідати потрібно максимально коротко і змістовно. Бажано потратити не більше трьох речень, адже потім батько втрачав інтерес. Мама завжди пояснювала, що він протягом дня вислуховує сотні різних людей, які інколи несуть цілковиті дурниці, тому вдома просто змучується слухати. І Макар доволі швидко придумав універсальну відповідь, яка прекрасно працювала протягом років:

- Все чудово. Отримав (вставити потрібну оцінку).

Третє речення він залишив про всяк випадок, коли необхідно сказати що дійсно важливе. Наприклад, попросити підписати дозвіл на відвідини зоопарку, виділити грошей на науковий проект чи дістати якусь книжку.

Іграшки та побутові речі потрібно було просити у мами, а ось такі - лише у батька, Він повинен був відчувати себе головою сім'ї. Потім хлопця почало трохи дивувати, як Головою сім'ї може вважатись людина, яка йде з дому в 7-й ранку до сьомої вечора, потім до восьмої вечеряє, а потім уже до сну відпочиває і чіпати його не можна.

В дитинстві його нічого не бентежило у цьому, він звик, що усіма питаннями займається мама і при цьому з величезною повагою ставиться до батька. Вона викликала майстрів для ремонту по дому, готувала їсти, прибирала, ходила по магазинах... Та всі обов'язки матері сімейства важко перечислити, адже їх просто сотні,

Коли Макар почав жити окремо і уже подорослішав, він знову змінив думку. Стало зрозуміло, що Головою сім'ї батька називають не просто так. Він не просто викладає в університеті, а ще й займається науковою роботою, тісно співпрацює з колегами з інших країн, випускає статті та навіть декілька книжок. Деколи їздить на конференції чи у відрядження для розумового штурму на певну проблему чи питання.

І мамі він допомагає більше, ніж це могло б здатися зі сторони. Та й неділі Він завжди проводив вдома, з сім'єю, або водив в маму кудись "в люди", як це у них називалося. В такі дні мати просто сяяла, одягала своє найкраще вбрання, завивала волосся і ставала на каблуки. Достатньо було раз побачити, з якою ніжністю вона дивилась на свого чоловіка, подаючи йому руку...

Для неї він дійсно був главою сім'ї. Але для дітей, які могли з ним поспілкуватися лише у неділю, і то не кожну, він таким до кінця і не став. Хоча, як глава сім'ї, він турбувався про всі потреби, влаштував вчитися і всяким чином допомагав на початку життєвого шляху, батьківського тепла їм не вистачало.

Дівчата навколо теж постійно були заклопотані. Ті, які повагом крокували на височезних каблуках, змахуючи нарощеними віями, Макара зовсім не цікавили. А всі інші теж постійно кудись бігли: у бібліотеку, на тренування, додому, а потім вже до сімей. І усе зі стурбованим виразом лиця та нервовими рухами.

Тому Марія, яка робила усе те саме, але з усмішкою і плавно рухаючись, зігріла його серце одним своїм виглядом. Йому захотілось ближче бути до такого чуда, практично неможливо у сучасному світі. А бажано захопити у приватну власність, щоб воно точно світило йому все життя. І берегти його, і леліяти, щоб ніхто не посмів загасити...

Так що план захоплення був хлопцем давно складений і затверджений. Він запасся безмежним терпінням, стараючись показати усі свої найкращі якості. Якщо він з першого погляду розпізнав її унікальність, то можуть розгадати і інші. Тому потрібно бути найкращим для неї, пообіцяти безпеку і комфорт…

І він прикладе для цього усі зусилля, адже збирається турбуватись про неї все життя. Залишилось переконати у цьому її…

Наступна глава буде теж від імені Макара, ми дізнаємось, що саме скажуть йому родичі) а поки не забувайте додати книгу в бібліотеку та підписатись на автора, адже в блозі проходить багато цікавого)