Глава 20

- Ой-йой, – прошепотів Макар, відчуваючи, як дівчина вчепилась в його руку. Та й перелякані очі говорили, що видовище було абсолютно неочікуване. У великій вітальні розлого розмістився великий стіл, заповнений стравами. І це було оправдано. Він швиденько пробігся очима... Люба з чоловіком та дітьми, батько, тітка Орися... Ну, не так страшно, прорвемось.

- Я цього не планував, чесне слово. Я думав, що будуть лише батьки. – він скосив очі на Марію і ще раз пожав їй руку, заспокоюючи. Адже складалось повне враження, що їх чекає ціла комісія. Навіть мама швиденько сіла на своє місце і разом зі всіма почала кидати допитливі погляди.

Звичайно, молоді було виділене почесне місце у кінці столу. Так, щоб їх можна було добре роздивитися з будь-якого куточку. Макар церемонно підвів її і відсунув стілець. Марія відчувала себе дещо незручно під таким перехрестям поглядів, але її улюблені книжки говорили – якщо не знаєш що робити, то розправ плечі і підніми підборіддя. Це ніколи не буває лишнім. Тож саме так вона і зробила.

- Ми не знали, що ви любите, тому приготували всього потрохи. – защебетала Ірина Олегівна на правах господині, стараючись розбити незручну тишу. – Будь ласка, пригощайтесь.

- Зараз, мамо, секундочку. – зупинив її Макар. – Ми обов'язково все спробуємо. Але давайте спочатку познайомимося. Це Марія, моя дівчина. Ось цей мужній чоловік, в якого я вдався, мій батько.

- Олександр Іванович, дуже приємно познайомитись. – кивнув той з іншого кінця столу.

- Це моя сестра Люба і її чоловік Толя, а це тітка Орися. А ці малі шебеники Назар і Адріана, з ними ти встигнеш познайомитись пізніше. А зараз давайте дійсно пробувати.

- Маріє, що вам покласти? – Ірина Олегівна з готовністю підскочила, але дівчина зупинила її помахом руки.

- Ну що ви, не спішіть. Тут стільки всього смачного, що я просто не встигла розгледітись. А при потребі мені Макар допоможе.

- Як ви ставитесь до м'ясного?

- О, я дуже люблю гарно просмажене м'ясо або котлетки. Взагалі, у мене немає особливих вимог до їжі. Лиш би була свіжою.

Марія мило усміхалась, відмічаючи схвальні погляди, які полетіли до Макара. Ось і почався той допит, без якого не може обійтися жодне знайомство з батьками. Тепер потрібно бути дуже обережною, як на мінному полі, адже будь-який невірний рух може змарнити перше враження.

Поки що все було дуже мило і культурно, але основні сили лише проводили збір інформації. Тому Марія поки зосередилася на виборі блюд, адже стіл був вставлений дійсно дуже щедро. Тут були і традиційні святкові салати, і овочеві, і різноманітні закуски, навіть гарячого декілька видів: риба, м'ясо, голубці. На дівчину Макара тут дійсно чекали.

Тому вона легенько торкнулась його руки і попросила покласти їй трохи м'яса та салату. Деякий час було чутно лише стукіт виделок. 

- А ким ви працюєте, Маріє? – вступила в гру сестра Люба, Ця жінка з яскравою зовнішністю трималась просто та з достоїнством. Було видно, що якраз вона ніяких реверансів витанцьовувати не збиралася.

- Люба! – спробував осадити її Макар. – Та дай хоч поїсти!

- Нічого. – Марія акуратно поклала пальчики йому на рукав і він відразу зосередився на ній. – Я офіс-менеджер, лише починаю свою кар'єру.

А сама подумки подякувала Богу за Макара і його ідею. Сказати у цій розкішній вітальні, наповненій меблями з справжнього дерева та до блиску натертою порцеляною, що вона домашня робітниця, здавалось справжнім богохульством. Відношення до неї змінилось би раз і назавжди. Такі люди не садять в домашніх робітниць з собою за один стіл.

- Хороша справа. – твердо поставив крапку Олександр Іванович на перегляданнях між своїми жінками.

- Все таке смачне. – вирішила розрядити обстановку Марія. – М'ясо вийшло просто чудово, я у захваті.

Їй було дуже незручно, а ще яскравіше відчувалось хвилювання Макара. Якщо спочатку він був досить спокійним, то з кожним запитанням його рухи ставали все різкішими. Та родина, очевидно, склала план і не збиралась від нього відступати. 

- Я дуже рада, що вам сподобалось. – заусміхалась Ірина Олегівна. – А ви самі готуєте?

- Так, і кажуть, що в мене непогано виходить. – дівчина розслабилась, адже тема була для неї приємною і знайомою. – Діти кажуть, що що виходить дуже смачно.

- А у вас є діти? – знову влізла Люба.

- Ні, просто нас у батьків шестеро. Я найстарша, тому допомагаю по господарству. Мама постійно на роботі, а батько на заробітках.

- Напевне, тяжко таку юрбу піднімати. – прогуділа тітка Орися. У невеличкої кругленької жіночки, яка мовчки сиділа увесь цей час, виявився насичений гулкий бас. Він відразу наповнив кімнату, не гірше від сабвефура. – Купу грошей треба.

- Якось справляємось, дякувати Богу. – безтурботно відмахнулась Марія. – В селі воно легше виходить. Є своє господарство, тобто молоко та яйця завжди під руками. А решту можна докупити тут, у місті.

- А ви сільська жителька? – ввічливо перепитала Ірина Олегівна, хоча її тон став дещо прохолоднішим. 

- Так, батьки вирішили, що дітей потрібно тримати на свіжому повітрі. І в цьому випадку набагато краще будинок у селі, ніж квартира у місті. Школа у нас непогана, запрошують найкращих вчителів і навіть дають бюджетне житло безкоштовно. Так що освіту ми отримуємо на рівні.

- Зрозуміло... – протягнула Люба. – Але Макар казав, що зараз ви живете у місті?

- Так, ми з сестрою зараз орендуємо квартиру. Сама я переїхала досить недавно, а Наталка тут уже давно і хоче тут закріпитись. А я поки що приглядаюсь.

- То ви в будь-який момент можете повернутись у село?

- Не знаю, як доля складеться. Чітких планів на майбутнє у мене поки що немає. Працюю, може, піду на якісь курси. Професія ніколи лишньою не буде.

- Оце правильно, вчитись завжди потрібно. – припечатав Олександр Іванович.

- Тато завжди так каже, – засміявся Макар. – Він у мене викладач економіки в інституті. Тому завжди голосує за освіту.