Глава 19

За дверима стояв Макар. Хлопець нервово зминав руками край красиво випрасуваної сорочки і аж просяяв, коли побачив Марію. А та, відкривши двері, завмерла, просто не знаючи, що тут можна сказати.

- Ти ще не готова? – нарешті порушив тишу він, коли намилувався тонкими лініями її обличчя.

- Вже майже... – розгублено відповіла Марія і пропустила його всередину. – Почекай на кухні, я зараз одягнусь.

В кімнаті вона себе сварила на всі лади. Ну як можна бути такою слабодухою, вона навіть не наважилась сказати йому всі претензії. А тепер взагалі не зрозуміло, що робити. Дівчина трошки потопталась і все-таки прийнялась вдягатись. Все-таки про зустріч було домовлено зарання і буде дуже некрасиво, якщо вона в останній момент просто відмовиться. Люди готувались... Тому Марія одягнула синє плаття, підібрала Один зі срібних ланцюжків і маленьку підвіску. Потім розчесала волосся і швидко підвела очі, щоб складалось враження натурального макіяжу.

І Макар високо оцінив її вигляд, просто не міг відвести очей від акуратної фігурки яку лише підкреслювало ніжне плаття з насиченим кольором.

- Мадмуазель, дозвольте запропонувати вам руку. – хлопець аж вирівнявся, відчуваючи себе більш дорослим та відповідальним у компанії такої красивої дівчини.

- Дозволяю. – в тому ж тоні відповіла вона, зачарована романтичністю моменту. І навіть буденна обстановка кухні не могла розсіяти ту ніжність, яка виразилась у його простому точному жесті.

- Тобі точно сподобаються мої батьки. – заспокоював її по дорозі хлопець, бачачи, що Марія не в своїй тарілці. – Вони дуже хороші люди. Добрі і спокійні.

- Макар, скажи мені, будь ласка... - нарешті наважилась дівчина.

- Не хвилюйся, - радісно перебив її той, вважаючи, що вгадав причину хвилювання. - Я ще нікого додому не приводив. Тому вони розуміють важливість цієї зустрічі.

- Ось про це я і хотіла поговорити. – заспішила Марія, боячись не встигнути. – Я сьогодні дізналась, що ти...

Якось у неї язик не повернувся сказати заготовлену фразу " упадаєш за ще одною дівчиною", адже Макар так уважно і ніжно до неї ставився, так старався заспокоїти... Що кинути таке звинувачення здалося справжньою образою. Тому вона ще раз скоса на нього подивилася, побачила дуже уважне обличчя, повністю готове вислухати її переживання і продовжила не зовсім так, як хотіла:

- Скажи, ти брав номер телефону у продавчині?

- Ти про що? – від розгубленості хлопець навіть зупинився. – Який ще номер телефону?

- Тоді, коли ми купували одяг для мене. – розмова давалась не так легко, як дівчина сподівалась. Слова чомусь плутались і формулювалися у дивні речення, хоча завжди вона досить точно підбирала слова. А вона вже плекала надію, що вона швиденько запитає, він розвіє її сумніви і вони спокійно підуть на вечерю. – Ти брав номер телефону у продавщиці?

- Брав. – Макар, здавалося, взагалі не розумів, чому вони ведуть цю розмову і як перейшли на подібну тему. – Я ж купив для тебе ту сукню для офісу, а вона доволі дорога. Вибач, я не хотів це тобі говорити, для тебе жодних грошей не шкода. Але якби виявилась погана якість чи ще щось, то можна було би подзвонити і домовитись про повернення. Я беру номери у всіх магазинах, де регулярно закупляюсь. Так можна дізнатися про акції та знижки, нові завози товару... Не треба ходити і розглядати.

Марія не знала, що й сказати. Якась дивна була логіка у цьому всьому... Ну адже продавець не повинно роздавати всім свій особистий номер телефону, щоб вони могли просто запитати про акцію чи новий товар. Магазини для того і створені, щоб люди приходили і розглядали. Але заперечити на це було нічого, а раптом тут такі правила?

- А чому ти про це питаєш? – уже зацікавився Макар, потрошки набираючи попередній темп.

- Та почула сьогодні випадково. Я у тому ж магазині вибирала ось це плаття, адже незручно піти до твоїх батьків у діловому костюмі.

- Плаття дуже гарне і тобі пасує. – задумливо промовив той. – То ти мене приревнувала?

Він лукаво усміхнувся і ніяк не міг зупинитися. Усе усміхався і піймав долоню дівчини двома руками, ніжно зжавши тонкі пальчики.

- Щось ти собі вигадав... - застидалась Марія, опустивши очі. Вона розчервонілась і просто не знала, що сказати. Дійсно, вийшла просто некрасива сцена ревнощів. Хоча нібито вона хотіла просто вияснити... І хоч його пояснення були якимись не переконливими, вона не наважилась продовжувати розмову далі.

- А ось ми і прийшли. Ось цей під'їзд. 

Уже під'їзд навів дівчину на нехороші роздуми. У місті вона бачила немало старовинних будівель, особливо у центрі міста, де вони зараз і знаходились. Але переважно вони виглядали не настільки розкішно, як ця. Було видно, що тут проведена серйозна реставрація. Фасад був, як з картинки. Ретельно відновлена ліпнина пофарбована в білий колір, арочні вікна з тонкими перегородками виблискують на сонці, стіна зі старовинної, трішки нерівної цегли покрита тонким шаром рожевої штукатурки. Навіть кам'яні леви обабіч сходів були натерті до блиску та покриті якимись захисним матеріалом.

Марія стрельнула очима по сторонах. Доки вони йшли, вона не надто звертала увагу на обстановку, захоплена розмовою. Але зараз помітила, що вони зайшли на невелику вуличку, майстерно заховану поміж будинками головного проспекту. На ній було не більше 10 будинків, які стояли двома рядами і закінчувалися глухим кутом. Вздовж тротуару стояли дерева потрохи пожовтілому листі, а де-не-де навіть розбили клумби з рясно цвітучими квітами. Але такого ошатного будинку більше не було. Раніше вона бачила подібні будинки з високими сходами та майстерними архітектурними прикрасами лише як музеї. Навіть не віриться, що у нас час люди можуть просто жити у такому.

- Пішли, не бійся. Там немає страшних драконів, – пожартував Макар, легенько смикаючи її за руку, – але якщо щось, то я з радістю захищу свою принцесу.

- Та ні, я просто замилувалась архітектурою. Дуже красиво. - Марія нарешті відволіклась від споглядання і зробила перший невпевнений крок уперед.