Глава 16

Увечері, коли вони сиділи на терасі кафе, Макар огорошив її новою ідеєю:

- Я хотів би познайомити тебе зі своїми батьками.

- Навіщо? – злякалась Марія. – Тобі не здається, що це зашвидко? Адже ми щойно почали зустрічатись. 

- Нагадаю, що перший раз я тебе провів додому вже два місяці назад. – незворушно відповів хлопець, надпиваючи каву. – Так що зустрічаємось ми набагато довше, хоч і не засвідчили цього офіційно.

Марія замовкла, не маючи аргументів. Але його ідея викликала у неї глибокий внутрішній спротив. Яке знайомство з батьками, якщо вони ще не впевнені у власних відносинах. Та вона вчора здивувалась, коли він запропонував зустрічатись. Звичайно, вони щовечора палко цілувались і проводили багато часу разом, але ж це не означає, що вона збирається провести з ним усе життя.

Занадто мало вона ще про нього знає, щоб вирішити, що він буде надійним чоловіком та батьком, що на нього можна покластися у будь-яких обставинах і взагалі що майбутнє вони бачать однаково. Дещо вона знала, як його готовність попіклуватися і придумати цікаве заняття на вечір. Але цього явно недостатньо.

- Не хвилюйся, – запевнив її хлопець, – це на тебе не накладає жодних зобов'язань. Просто знайомство, я хочу щоб ти краще дізналась мене та мою сім'ю. Я розумію, що у вас в селі це простіше. Діти з народження бігають разом, так що спеціального знайомства проводити не потрібно. Але я хотів би, щоб ви зарання подружились одне з одним.

- Ти це кажеш так, ніби усе вже вирішено. Ти уже все розпланував і просто йдеш до своєї цілі.

- Фактично, це так. – спокійно погодився Макар і, незважаючи на відверте здивування Марії, продовжив: – Я уже достатньо добре тебе розгледів. Ти добра, скромна, працьовита. Я готовий з тобою одружитися хоч зараз. Але я розумію, що тобі потрібно більше часу, тому і не підганяю.

- Звичайно, не підганяєш. Знайомство з батьками – це не що інше, як якраз підганяння. Чи ти думаєш, що вони не будуть питати, чи я не твоя наречена? І що тоді казати? Це ж буде зовсім незручна ситуація! Я ж розумію що ти так просто говориш, щоб заспокоїти мене. А насправді я просто не буду мати, що відповісти!

- Гаразд. – потемнілими очима глянув на неї Макар. – Дивись.

Він витягнув з кишені маленьку оксамитову коробочку і відкрив перед дівчиною. Там лежало кільце з білими камінцями, викладеними у формі тонкого, невагомого пера.

- Вибач, на коліно ставати не буду. Але, якщо вже до цього дійшло... Маріє, ти станеш моєю дружиною?

- Що ти таке кажеш? – спаленіла дівчина і одним швидким рухом закрила коробочку, оглядаючись, чи ніхто не побачив. Їй чомусь здавалось, що зараз усе кафе зайдеться в аплодисментах і їх почнуть вітати гучними вигуками, як це буває у фільмах. Та нікому не було цікаво, що відбувається за сусідніми столиками, і вона трішки заспокоїлась.

- Я ніколи не обманюю, тим більше, у таких важливих речах. – спокійно продовжив розмову Макар, ховаючи коробочку у кишеню. – Я готовий з тобою одружитись І вважаю тебе своєю обраницею. Але поки не готова ти. Тому ми не будемо спішити. Просто моїм батькам дуже цікаво, з ким я почав гуляти щовечора. Раніше я більше часу проводив вдома.

- Вибач, я була не права. – Марія відвела очі. Напевно, він повністю правий. Вона чомусь думала, що такі зустрічі уже проводять перед самим весіллям. А може, це зовсім не так? Просто потрібно познайомитися і все буде в порядку. - Я згідна, можна і зустрітись.

- Чудово, тоді я їх попереджу, що ми на вихідних завітаємо до них в гості. То як твоя робота?

На погляд Марії, він інколи занадто швидко переводив тему. Вона ще не встигала добре обдумати попередню, а він уже фонтанував іншими аргументами та фактами. Але потім переключалась і розмова знову йшла жваво і захоплено.

- Знаєш, це просто жах якийсь. – задоволено відповіла дівчина. Потону було зрозуміло, що зовсім не жах. – Купа таблиць, документів, а ще кожну хвилину в кабінет хтось забігає з якимись потребами. А я поки що не розібралась, що і кому я можу видавати.

Вона смішно округнула очі, показуючи розмір завантаження.

- Ого, і як ти з цим всім справилась? – так само округлив очі Макар.

- Було складно, але я вважаю, що перший день я перемогла з гідністю. Олена Іванівна каже, що далі буде легше. Я запам'ятаю людей, запам'ятаю наявні на складі речі і буду сама розуміти, що куди розподілити. А поки що я просто живу цим сподіванням, бо відчуття, ніби я ніколи цього не запам'ятаю.

- Запам'ятаєш. – лукаво усміхнувся Макар. – якщо вже моя хресна сказала, що ти справишся, то в тебе іншого вибору немає. Скільки я її знаю, вона зльоту оприділяє, хто для якої роботи підходить. Тому й стала hr-менеджером, талант в неї до цього.

- Точно… Вона дуже хороша… Слухай, я тут подумала, виходить, що в не дуже важливих речах ти можеш обманути? – Марія тільки зараз збагнула, що саме її стурбувало.

- Я б сказав, у дуже неважливих. – спокійно відповів Макар, якого зовсім не стурбувало таке питання. - Ось дивися, ти ж не будеш на кожне запитання "Як справи" відповідати повну правду правку просто скажеш, що все нормально чи добре. Це теж, по суті, невелика брехня, хоч і продиктована правилами пристойності. І таких ситуацій кожен день буває у нас багато.

Дівчина замислилась. Якщо так подивитись, то кожна людина, навіть найчесніша, обманює кожного дня. Каже "нічого страшного", коли їй наступили на ногу чи бажає здоров'я нестерпній подрузі. Правила етикету, хоч їх і придумали для загальної зручності, насправді – справжнє лицемірство.

А потім вони довго гуляли вечірнє місто, цілувалися у затишних куточках і розмовляли на важливі для кожної людини теми, які заставляють відкривати душу. Про правду і брехню, про довіру і зраду, про ідеальне життя сімейної пари.

Коли Макар провів її додому, Марія уже не була впевнена, чи не готова вона прийняти колечко з пером і сказати рішуче "так". На знайомство з батьками вона вже точно наважилася і навіть чекала з нетерпінням. Адже так важливо побачити людей, які виховали такого чудового хлопця.