Глава 15

Зранку офіс здався Марії набагато більшим, ніж вчора. Може, по дорозі на співбесіду вона просто не сильно оглядалась по сторонах, поспішаючи. А зараз, у Діловому костюмчику, з сумкою у руках, вона стояла біля входу і розгублено роззиралась навколо. Її робочий день повинен був початися через 15 хвилин.

Але дівчина раптом збагнула, що за всіма вчорашніми хвилюваннями вона забула, куди їй прийти. Олена Іванівна просто сказала:

- Ти завтра прийдеш, тобі все покажуть і розкажуть. Думаю, що ти швидко розберешся.

І що тепер робити? Йти до Олени Іванівни? Але ж вона здається займається тільки прийомом на роботу. Чи просто чіплятись до людей і питати, де робоче місце офіс-менеджера? І навіть якщо вона таким чином знайде робоче місце, кому відчитуватись, що вона вже прийшла?

Так, у них в селі з цим було набагато простіше. Був один цех, який прекрасно проглядався з будь-якого кутка і єдина начальниця. Офіс з менеджерами по продажу, бухгалтерами та іншими можна не рахувати, це зовсім інший світ. А тут десятки кабінетів, коридор ще кудись повертає, і бігає купа людей з діловим виглядом.

Всі вони з цікавістю поглядали на завмерлу дівчину, але зупинятись і допомагати їй не спішили. На щастя, Олена Іванівна сама виплила назустріч.

- А, ти вже тут. Прекрасно. А я думаю, куди ти поділася.

- Я не наважилась вас турбувати, не знала, до кого звертатися. – коротко відчиталася Марія, підлаштовуючись під крок начальниці. І, трохи подумавши, додала: – Доброго ранку.

- Доброго ранку. – усміхнулась та. – В звичайних умовах ти права. Ми просто приймаємо на роботу працівника і передаємо начальнику відділу, щоб він вже усе пояснював і сам з ним розбирався. Але офіс-менеджер працює без начальника, по суті, це відділ з одної людини. Тому я тобі зараз проведу огляд і введу у курс справи.

- Дякую. – Марія з усіх сил поспішала, майже бігла. Але і то ледве ледве встигала за Оленою Іванівною, яка на перший погляд плела по коридору неспішно, як каравелла.

- Що тобі треба знати в першу чергу... Прибиральницями керує окрема людина, ти з нею познайомишся. Але звітувати вона повинна тобі, а ти перевіряти якість роботи і вирішувати всі виникаючі питання.

- Наприклад?

- Ось найяскравіший приклад. – раптом зупинилась Олена Іванівна і показала пальцем униз. - Пляма на килимі. Ти повинна вияснити, що з нею. Чи поки що прибиральниці не дійшли сюди, чи ця пляма не відмивається і потрібно викликати хімчистку. А якщо хімчистка не справиться, то ти повинна замовити новий килим і замінити. Такі дрібниці не повинні впливати на репутацію нашого офісу. Тут кожного дня ходять замовники.

- І що, через кожну пляму міняти такий величезний килим? – вражено запитала Олена. Килим мав ширину метри два і простягався по всій довжині коридору. Тобто був дорожезним.

- Звичайно, ні. – відмахнулась жінка. – Надалі ти будеш все оглядати кожного дня, а швидко знайдені плями легко виводяться. Просто ми щойно переїхали у цей офіс, розширяємось. І килим дістався нам від попередніх жильців уже з плямою. Я добре знаю, оскільки під цю пляму вдалось трохи знизити ціну при покупці. Так що ми не знаємо, скільки ця пляма тут знаходиться і чи можна її відіпрати.

- Ясно. – Марія провела поглядом велику некрасиву пляму, наздоганяючи Олену Іванівну. – тобто я повинна слідкувати за тим, щоб офіс виглядав красиво і презентабельно.

- Правильно. Але це лише частина з твоїх обов'язків. Друга складається з управління складом. Не товарним, – вона відразу заспокоїла перелякану дівчину, – той розміщений в зовсім іншому місці і там керують інші люди. Але у нас є свій офісний склад, де зберігаються необхідні речі. Наприклад, запасні бутлі з водою, папір до принтерів і кілька самих принтерів, щоб можна було терміново замінити при поломці.

Вони якраз добрались до нового робочого місця і Марія вражено завмерла. Воно складалось з двох приміщень – власне кабінет, з якого вели двері на склад. І останній був дійсно величезний, на перший погляд, лиш трохи менший за цех у селі. І заставлений стелажами, упаковками з водою, різноманітною технікою.

- Техніку видавати лише під розписку начальникам відділу. Канцелярію теж лише під розписку, але вже можна тим, хто попросить. Спочатку тобі буде тяжко, можеш сама приносити у кабінети, щоб подивитись хто де сидить. А потім вже будеш знати людей в лице. Ну, з часом розберешся.

- Розберусь. – чи то відповіла, чи то пообіцяла Марія, яку об'єми привели в справжній жах. Але одночасно було дуже цікаво і вона сповнилась рішучості справитися з такою задачею. Адже дійсно достатньо звикнути і буде легше.

- Так, а тепер будемо розбиратися з програмами обліку...

День покотився по своїх рельсах, а голова Марії уже швидко почала пухнути від нових знань. Були окремі таблиці для всього: для зібраного на складі, для прийому товарів у цьому місяці, для відправлення замовлення конкретним компаніям, для видачі. Навіть був окремий документ з нормами канцелярії, яку можна видавати на місяць на певний відділ. І після перевершення норми – все, пишіть тим, що є.

Коли Олена Іванівна нарешті пішла, адже теж мала повно справ, в кабінет струмочком потекли відвідувачі. Всім було цікаво, що це за новий офіс-менеджер і Як тепер буде відбуватись отримання забезпечення. Марія, яка сподівалась в тишині детально розібратись в своїх обов'язках, рада не була, але і показувати цього не стала.

Тим більше, що люди поки що нічого не випрошували, лише заглядали, вітались, питали як справи. Були і особливо наглі, які пробували умоститись на столі та випросити чашечку кави, їх приходилось виганяти жорсткіше:

- Доброго дня. А нам сказали, що тут новий, дуже симпатичний офіс-менеджер з'явився! – прослизнула у двері руда маківка, а за нею і весь довготелесий хлопець. – І я хотів засвідчити свою всеосяжну повагу, а тепер, коли побачив цю красу на власні очі, то бажаю припасти до ніг богині та поцілувати ручку.