Глава 11

Уже почало вечоріти, коли вони вийшли на проспект. Через дорогу був сквер, навіть алея, обсажена квітучими каштанами. Під ними ховались лавочки, а по широких тротуарах гуляли парочки і цілі компанії. Ліхтарі ще не включили, але вже відчувався якийсь затишок, дружня атмосфера. Макар розважав дівчину історіями зі свого життя, яких чомусь напрочуд багато було зв'язано саме з цією частиною міста.

Марія терпеливо чекала, доки він перейде до суті справи. Трохи лукавства в цьому твердженні є, оскільки Макар розказував досить цікаво, і вона постійно відволікалася, і забувала про те, що повинна взагалі бути якась суть справи. А він йшов, розказував, помахував руками і виблискував очима в особливо цікавих місцях. Ну як було не задивитися?

Дівчина і не помітила, як на вулиці стало темніше, а люди потрішки почали розходитись. Вони все ще блукали по цій алеї, уже освітленій жовтуватим світлом ліхтарів. Лише де-не-де на лавочках сиділи люди, тихенько шепотілися.

- А хочеш, я тобі по руці погадаю? – раптом сказав Макар, беручи Марію за руку.

- Я в це не вірю. – вчергове зашарілась вона і спробувала акуратно руку витягнути. Але той, здається, взагалі цієї спроби не помітив.

- Зате я вірю, і це головне. Зараз підійдемо під ліхтар. – так само за руку хлопець повів свою супутницю до кращого освітлення. І Марія не стала пручатись на очах у свідків, хоча їй цього не дуже то й хотілося. Але вбиті мамою норми пристойності ще десь бубоніли щось нудними голосами. Та відчуття його теплої міцної руки з легкістю перекривало ці докори.

Макар взяв її руку поміж своїми і розвернув долонею уверх. Якось так вийшло, що вони стояли лицем до лиця, і тільки руки були між ними.

- Ось, дивись, – Макар трохи схилив голову над долонею, – це лінія життя, а це лінія здоров'я...

Слідом за своїми словами він проводив пальцем по чутливих лініях, які відкликалися лоскотками по всьому тілу Марії. Але вона дивилась не на долоню, а просто не могла відвести очей від його лиця, трохи занавішаного неслухняною чуприною.

- А ось тут видно, що ти дуже скоро зустрінеш своє справжнє кохання... – продовжував хлопець.

- А хіба ця лінія не означає мою емоційність? – перепитала Марія, нарешті опустивши очі.

- О, це популярна помилка. Насправді лінія серця означає, чи людина успішна в коханні і чи зможе вона у любові провести усе своє життя. – загадково прошепотів Макар, непомітно виявившись набагато ближче, ніж раніше.

- І що ж каже моя лінія? – запитала дівчина, просто потонувши в його очах, які уже дивились прямо на неї.

- О, вона каже, що ти от-от побачиш свого коханого чоловіка, з яким проведеш усе життя в щасті, злагоді і любові.

Хлопець говорив все тихіше і тихіше, так що зрештою Марії прийшлось податись вперед, щоб розчути кінцівку. І в цей момент його чітко окреслені губи накрили її, зовсім розірвавши зв'язок з реальністю. Дівчина повністю поринула у поцілунок, відчуваючи, як слабшають ноги і його міцні руки підхоплюють її за талію.

Його губи мають солодкуватий присмак, який осідає на язику і чомусь відчувається на кінчиках пальців. Прийшлось міцно зжати долоні на його рукавах, і цей контраст солоду з жорсткою тканиною негайно викликав справжній вибух у голові.

Марія осіла б на землю, адже уже не відчувала себе у земній реальності, але Макар ніжно притискав її до себе і не збирався відпускати. Лише на трішки відірвався від поцілунку, щоб поглянути на її розслаблене лице з заплющеними очима. Нарешті з нього зійшов вічний вираз колючої настороженості, через який лише зрідка проглядали промінчики цікавості до життя.

Але ефект потрібно було закріпити, і хлопець повернувся до такої приємної терапії. Бажання її поцілувати переслідувало Макара з самої першої зустрічі, про яку дівчина навіть не пам’ятала. Він вперше прийшов на роботу у якості техніка і на оглядовій екскурсії, яку проводила начальниця, побачив ЇЇ. 

Руса коса розтріпалась, але дівчина цього не помічала. Вона тягла великий ящик, який, здавалось, міг її зламати навпіл. І, судячи з того, що їй ніхто не кинувся на допомогу, вона її і не потребувала. Губи були міцно стиснуті, зелені очі вперто поблискували, бачачи лише робоче місце, навіть його вона не помітила. І це зацікавило Макара найбільше, адже решта дівчат одразу почали стріляти очима і відверто нехтувати роботою.

Нарешті хлопець відірвався від її м'яких, ніжних губ і ще раз помилувався відкинутим назад личком. Ось повіки затріпотіли і у світлі ліхтаря сяйнули очі кольору лісного моху, ніби промінчик світла потайки пробрався у саме серце заповідної території.

- Ой, – вигукнула Марія, ніби щойно збагнувши, що цілувалася з хлопцем на вулиці. Якось ситуація захопила її настільки, що дівчина на деякий час перестала звертати увагу на навколишнє. Вона стала на рівні ноги, але Макар кільця рук не розімкнув. Тому вона залишилась стояти, притулившись до його грудей і відчуваючи кожен постук серця.

Марія застигла, не розуміючи, що тепер робити. Вона почала відчувати себе незручно, але почати вириватися теж було б негарно. Тим більше, з рук хлопця, який так гарно цілується... Але потрібно було щось робити, тому вона зі всім можливим тактом, уважно дивлячись кудись в далечінь, запитала:

- То яка у тебе була пропозиція?

У відповідь долинув чи то кашель, чи то смішок, але руки нарешті розімкнулися. І тільки тоді дівчина відчула, наскільки їй було затишно і безпечно. Але Макар спокійно відступив на півкроку і запропонував їй руку, ніби у якихось історичних фільмах. Трохи повагавшись, вона взяла його під лікоть, і вони повільно пішли по алеї.

- А куди ми йдемо? – дуже "вчасно" стривожилась Марія.

- Відведу тебе додому. – м'яко відповів хлопець. – А по дорозі розкажу, яка у мене була до тебе справа.

- Так, уже темніє... – протягнула дівчина, у якої досі трішечки паморочилось у голові після поцілунку.

- Взагалі я хотів допомогти тобі знайти роботу, але бачу, що ти і так непогано влаштувалася. Може, ти уже десь працюєш?