Глава 8

Наталя чекала на вокзалі, як і обіцяла. Це Марію трохи заспокоїло і вона, керуючись якимись внутрішні відчуттям, листочок заховала у кишеню. Сестра, здавалось, зовсім не звернула увагу на цей рух. Весело переговорюючись, вони зняли сумки з маршрутки і за допомогою водія погрузили їх у таксі. Марія трохи сумнівалась, адже мама завжди говорила, що таксі це занадто дорого. Сестра просто змахнула рукою і показала на об'єм вантажу.

- Невже ти хочеш це вручну 20 хвилин перти? Це ще добре, що я недалеко від вокзалу живу.

Марія зовсім не хотіла і питання було вирішене. Всю правоту сестри стало видно, почали піднімати вантаж на четвертий поверх. Потім дівчат чекали побутові клопоти, які зайняли багато часу. 

У Марії вперше в житті була власна кімната. Раніше приходилося жити з Наталею, а після її від'їзду у місто – з Настусею. Мати старалась зробити так, щоб діти наглядали один за одним. І тепер дівчина уважно оглядала своє нове житло. Кімната була великою і світлою, навіть трішки більшою ніж у них дома. А може, таке враження складалось через мінімум меблів.

В приміщенні була лише одна шафа-купе, яка вміло маскувалась у дальній стіні і візуально взагалі не займала місце. Потім просторе ліжко з новим матрацом, поки що не накрити жодною постіллю. І невеликий кавовий столик, який міг нести швидше декоративну функцію, адже не спостерігалося жодного стільця. Вікна дійсно були голими і Марія подумки подякувала мамі, яка передбачила подібну ситуацію. Видно, попередня жителька мала власний текстиль.

- Штори треба буде докупити. – діловито відзначила Наталя, перетягуючи один з баулів ближче до шафи. Розібрати потрібно було лише два, оскільки третій відразу вирушив на кухню – " малесенька" сумочка була ущент заповнена домашніми сільськими продуктами.

- Щільні. -- замріяно згодилась сестра. – Темно-зелені або просто зелені. І такі прямо до підлоги.

За довгі роки спільного життя Наталя прекрасно вивчила, що старша сестричка дуже не любить ранкових променів, які пробиваються крізь штори. Але ніяк не вдавалося говорити маму замінити їх легкі на потрібні. Та вважала це марною тратою грошей, адже можна просто відвернутися до стіни і спокійно досипати. Та Марія, у якої було завжди повно роботи, хоч трошки прийшовши до тями, одразу підхоплювалася і бігла до домашніх справ. А уже до вечора відчувала себе виснаженою і змученою.

Трохи подумавши, дівчата розділилися. Наталя пішла на кухню, заповнювати невеличкий холодильник явно за великими для нього об'ємами їжі, а Марія залишилась обживати нову кімнату. Вона бережно і лагідно розкладала речі по полицях, відмічаючи, скільки залишається вільного місця. Навіть ті два величезні баули не могли і на третину заповнити, здавалось би, невеликий простір. Заради справедливості потрібно відмітити, що покривало, один комплект постілі і тюлі відправились у зовсім інші місця.

Кухня і ванна кімната теж вразили дівчину. І не стільки своєю сучасністю і якісним ремонтом, адже їх будинок був облаштований не на гіршому рівні, а швидше пустотою. Замість звичного величезного стола з тяжкими дерев'яними стільцями стояв невеликий кухонний стіл, біля якого примостилися два два крісельця з металевими ніжками. І не було десятків тарілок та мисок, лише невеликий комплект. І залишалося повне місце, адже під ногами не бігали діти. На мить це відізвалось у душі струною самотності, але швидко дівчина просто відчула себе спокійнішою і почалась цікавістю розглядатись далі.

- Зараз вип'ємо кави і почнемо тобі роботу підшукувати. - пообіцяла Наталя, пробуючи закрити холодильник, навалившись на нього плечем.

- Щось мені страшнувато, сестричко. - призналась Марія. - У тому місті заблужусь, тут стільки вулиць. А я знаю тільки декілька основних.

- Не переживай, не заблудишся. - підтримала її сестра. – Ти ж не думай, що ми отак одразу роботу тобі знайдемо. Поки походиш по співбесідах, за одно місто вивчиш і з обстановкою звикнешся. А там вже легше буде. Побачиш, тут набагато веселіше, ніж у селі. Як мінімум перед сном не треба за коровами і свинями прибирати.

Марія несміливо усміхнулась. Зараз вона би з радістю проміняла усю цю роботу, світлу кімнату і нові перспективи на звичну домашню роботу навколо сім'ї та господарства. Але в ній вирувала і цікавість, адже це все означало пригоди по її мірках – щось нове, цікаве і зовсім-зовсім незвичне. Заспокоювало дівчину лише те, що вибору у неї не було. А значить, навіть якщо вона осоромиться в нових обставинах, це не буде її провиною, адже вона просто слідує чужому рішенню. Так, це таке не дуже справедливе виправдання, але що маємо, за те і чіпляємось.

- І як ми роботу шукати будемо? - поцікавилась Марія, коли вони нарешті зручно влаштувались за столом.

- По інтернету. - лукаво усміхаючись, відповіла сестра. - От як ти собі вдома на комп'ютер фільми і підручники скачувала, так тут можна переглянути вакансії про роботу. Ти просто раніше цим не цікавилась.

- Не сильно то я і скачувала. - похитала головою та. - Мама хоч інтернет і провела, але у нього настільки жахлива швидкість, що я могла тільки щось онлайн переглядати і то не завжди.

- Точно, я і забула. Давно вдома не була. Все ж більше ви мене навідуєте. То нічого, тут тобі буде справжній рай. Хочеш – фільм перед сном подивишся, можна книжку почитати чи просто сайти полистати. А для навчання просто рай, можна буде підвищити кваліфікацію прямо вдома і знайти кращу роботу. Поки що тобі багато не світить, але з часом, потрошки...

Сама Наталя, як на погляд сім'ї, мала дуже поважну посаду – була адміністратором в одному з супермаркетів. Таких адміністраторів, крім неї, було ще кілька, але це не применшувало рівень досягнень в очах гордих батьків. Все ж таки, який-не який, а начальник.

- І на чому дивитися будемо? – оглянулась Марія, очікуючи, що сестра зараз принесе за своєї кімнати ноутбук. Але та витягла з кишені телефон, та ще й той модний, з плоским екраном та без кнопок. Звичайно, дівчина знала про існування смартфонів, але якось більш віддалено. У багатьох людей в селі були такі телефони, але їх мати одразу сказала, що це баловство при їх рівні сигналу. І то правда, село стояло трохи далі від всіх крупних населених пунктів і навіть подзвонити з нього було деколи важко.