Глава 6

- Ох ти ж, – вигукнула Галина. – Невже я браму зачинити забула.

Вона підхопилась і важко пішла до дверей. На вулиці заходився гавкотом пес. Поки Галина уважно вивчала прибульця через дверне вічко, Марія затихла на дивані. Сердечко дівчини шалено билося: невже її прийшов провідати Макар? Може, вона дійсно хлопцю не байдужа? Адже просто так кличуть гуляти, а не відвідують хвору удома при батьках. Але у широко відчинені двері зайшла зовсім інша особистість, не дуже приємна, чесно кажучи.

І Василь прекрасно побачив цю відразу, яка майнула на її обличчі, адже зразу вирівнявся, задер носа і розправив плечі. Дивився він на диво самовдоволено, не схоже, що прийшов вибачатися за вчорашнє. Ну не виглядав він на людину, якій соромно за скоєне і яка хоче виправити наслідки.

- Доброго дня вашій хаті і господарям. – повагом сказав Василь, як і було прийнято на селі. Та Галина не кинулася перепрошувати дорогого гостя до столу, лише насторожено дивилась, так і зжимаючи побілілими пальцями ручку дверей. Марія усе косилась на матір – та була відома запальним характером, особливо по молодості. Та й зараз сильно стримана не була, тільки за довгі роки відточила язик і навчилась відшивати усіх наглих.

- Доброго дня. – відповіла Марія, бачачи, що матір мовчить. Василь окинув дівчину поглядом, який їй дуже не сподобався. Якийсь наглий був цей погляд, погляд власника на придбане майно. Вдало придбане, тому погляд був задоволеним і навіть переможним. Було в в ньому ще щось таке, що дівчина, яка раніше особливо уваги на хлопців не звертала, розпізнати не змогла.

- А я до вас, Галино Остапівно. – нагледівшись на Марію, обернувся хлопець. Прийшлось зачиняти двері, які жінка тримала, ніби сподіваючись, що гість з порогу розвернеться назад.

- І по якій справі? – холодно запитала вона. – Маєш щось сказати на рахунок вчорашнього?

- Маю. – кивнув головою той, по-господарськи розміщуючись у великому кріслі. Навіть ногу на ногу закинув, на що Галина відповіла обпікаючим поглядом. Але закони гостинності поки що тримали її в рамках. Ну що це таке буде – вигнали в гостя, який нічого поганого не сказав і не зробив? Так не годиться.

- Хочу повідомити, Галино Остапівно, що в наступну неділю буду засилати до Марійки сватів. Щоб ви могли належно підготуватися, стіл накрити дорогим гостям. Нога у неї уже до того часу заживе, так що якраз гарно буде.

- Яких таких сватів? – щиро здивувалась Галина і перевела погляд на дочку. Та швидко замотала головою, показуючи, що немає до цього ні найменшого відношення і взагалі ніяких сватів їй не треба. Від цього мати дещо заспокоїлась і уже уважніше оглянула гостя. Щось тут було не так, але розібратись у ситуації з ходу не виходило.

- Не треба сватів засилати. – нарешті вагомо сказала вона. – У Марійки до тебе ніяких почуттів, ти за нею не ходив, ви не зустрічалися. Нащо вам дарма додому гарбуз нести?

- А ви сьогодні на роботу ходили, Галино Остапівно? – ласкаво запитав Василь, навіщось уважно розглядаючи власну руку. – Могли б багато цікавого почути. Та й дочка ваша, я думаю, не своїми ногами вчора додому прийшла. І це все бачив не один я, все село гуде.

- Що і де я чула, не твоє діло. – відрубала господиня. – Конкретно кажи, що хочеш, і додому йди, певне батьки вже зачекалися. Ніч надворі.

- Так я і кажу. – не щиро здивувався Василь. – Женитись на вашій Марійці хочу, у неділю буду сватів засилати. Думаю, ви справному зятю будете тільки раді.

Несподівано хлопець підморгнув Галині, ніби вони ділили спільну таємницю.

- Але Марія за тебе заміж не хоче. – спробувала втолкувати жінка. Їй уже здавалось, що хтось чогось не розуміє.

- А хто ж її тепер буде питати? – здивовано підняв брови той. – Ви ж розумна жінка і захочете влаштувати життя своєї дочки. Заміж виходити треба рано чи пізно, а я найкращий варіант.

- І кращі знайдуться. – відрізала Галина Остапівна.

- Ну то шукати їх прийдеться десь в іншому місці, в нашому селі уже всі знають, як Марійка кинула бідного нещасного мене і пошлиндала кудись по ночах з малознайомим хлопцем. Так що варіант у вас один – я благородно її пробачу і таки женюся. Правда, батькам нареченої прийдеться трохи більше вкласти у весілля і господарку. Треба ж якось компенсувати мою доброту. – нагло усміхнувся Василь.

- Ах ти ж, одоробло тракторне. Ти ж прекрасно знаєш, що все це неправда. – ахнула господиня.

- А ось так говорити зі своїм любим зятем я вам не рекомендую. Я ж нікого обманювати не збираюсь, мені зараз достатньо походити кілька днів з сумним видом, щоб всі упевнилися у своїх підозрах. І будуть вашу Марічку тягнути у перші-ліпші кущі, раз це для неї звична справа.

Марія лежала на дивані, затамувавши подих. Те, що говорив Василь, просто не поміщалось у неї в голові. Це були настільки страшні речі, що вони просто сприймались нажаханою дівчиною якось віддалено, ніби хтось транслював поганий серіал прямо у них дома. А от Галина виявилась міцнішою і вже навіть занесла руку для ляпаса, проте в останній момент передумала.

Просто міцно взяла хлопця за передпліччя і видьоргнула з крісла, як морквину з грядки. Той явно не чекав такої сили від літньої жінки, тому що кулею вилетів зі зручних меблів і по інерції пробіг кілька кроків.

- Ану йди звідси геть, наречений. – почала наступати на нього Галина. – Ти дивись, який мудрий знайшовся. Сам кашу заварив, а тепер хоче заставити мою дочку її з'їсти? Та в тебе совісті ніякої нема, та я тебе на все село ославлю. Будеш ходити, разом зі псами під парканом ховатися від людських очей.

- Та ваша дочка уже ославлена, ви що, самі не бачите? – огризнувся Василь, отряхуючи руку невідомо від якого бруду. Хоча вона і затерпнути могла від такої хватки. – Нічого їй говорити не треба і славити. Сама прекрасно справилася.

- Це ж ти ж, скотиняко, винен. Вчепився у бідну дівчинку. – ахнула жінка. – І тепер вирішив на нашому горбі виїхати? Ану йди геть звідси! Геть, і щоб очі мої тебе більше не бачили!