Глава 5

- Ну что ж, вітаю тебе. Усе село гудить про твої вчорашні пригоди. – гупнувши сумками біля столу, сказала Галина. – Розмов тепер на місяць буде, не менше.

Марія обережно поглянула на неї, стараючись зрозуміти, що тепер буде. Але мати просто прийнялася розбирати продукти з незворушним виразом обличчя. Ні один м'яз не ворухнувся, тільки натруджені руки трохи зашвидко, нервово рухалась.

Дівчина хотіла за звичкою кинутись їй допомогти, але нога у пов'язці дуже швидко нагадала про себе. Тому прийшлось знов прилягти, роблячи вигляд, що нічого такого і не було.

- І що кажуть? – несміливо запитала вона. Було страшно, але дуже хотілось знати, що ж у селі говорять.

- Та чого тільки не кажуть! – уїдливо кинула Галина і знову замовкла. Її руки почали ще швидше перебирати продукти. Повітря відчутно згустилось, настільки напруженими були обидві жінки.

- Виявляється, ти таємно зустрічалась з Василем і покинула його заради того молодика. І взагалі пішла з ним вночі наодинці, як закохана парочка. На очах у всіх. І тепер думають, чи прийме тебе назад Василь? Бо ж не ясно що ти там робила тої ночі. І це тільки те, що мені акуратно розказали. Боюсь уявити, що ж говорять насправді.

- Мамо, але ж ти бачила, чому він мене на руках приніс. Так сталося, то що тепер поробиш. - несміливо сказала Марія. Насправді вона такої впевненості не відчувала, ніби навколо неї згущало щось темне пома липке і неприємне. Дівчина не знала, що з цим робити і як боротися. Ніби щось невидиме її охопило і повільно почало душити. Ще нічого не сталось, ще нічого не видно, але процес уже почався і боротися з ним марно.

Галина вийшла з кухні і присіла біля дочки.

- Дитино, я жінка стара, я вже все життя прожила, шість дітей пристарала. Я все витримаю. Поговорять, поговорять, а в магазин ходити будуть. Куди вони дінуться. Тільки скажи мені – є в тебе щось з кимось чи немає? Я думала, що про твого хлопця дізнаюсь першою. А зараз і огризнутись немає чим. Чи ти з Василем зустрічаєшся, чи з тим хлопцем заїжджим?

- Його звуть Макар, мамо. І я з ним не зустрічаюсь. Певне, він би і хотів. Але ти все правильно тоді сказала, не може бути у нас з ним щасливої долі. - Марія пробувала сформулювати почуття, які вирували всередині неї. Це було складно, адже острах і привиті з дитинства правила пристойності легко перекрив один солодкий поцілунок. Розум ще зводив бастіони з беззаперечних доказів, а серце уже уявляло, як було б гарно поцілуватися з Макаром наодинці, заховавшись у яблуневих гілках. Проте волі серцю Марія даватись не збиралась, он скільки прикладів, чим це закінчується.

- А з Василем? – Галина сумно опустила голову, зовсім розгублена від тих зацікавлених і осуджуючих поглядів сельчан, які, здавалося, прилипли до тіла. У себе в магазині вона не могла показати слабкість, тому весело огризалася і робила вигляд, що не розуміє грубих натяків. Небагато людей наважились сказати цій міцній жінці щось гидке, зате скільки було спостерігачів. Під Новий рік так за закупками не збиралися, а тут боялись пропустити.

Але вдома можна відчувати себе у безпеці, трохи розслабитись і нарешті розібратись у ситуації. Яка б ситуація не була у Марії, вони все одно одна команда і розберуться разом. Залишилось лише переконати в цьому дочку, яка перелякано дивилась на матір. Звичайно, дитина не знала, що з цим всім робити. На те потрібен досвід і життєва мудрість, так для цього Бог матерів і придумав - щоб цією мудрістю ділитися і захищати.

- Нічого в мене з Василем немає, мамо. – похмуро відповіла Марія. – Я його вже он скільки часу не бачила, так, зрідка на вулиці віталися. Ну вчились ми в одному класі, так то вже давно було. І що йому вчора у голову стрілило, я поняття не маю.

Виправдовуватись було гірко і неприємно, якось Марія усе своє життя обходилась без цієї процедури. У неї було досить спокійне дитинство, навіть у компанії двох сестричок, а потім маленьких братів, вона не бешкетувала і спокійно займалась своїми справами. Їй ніколи не приходилось з червоніти над розбитою вазою, тікати сусідських яблунь або виправдовуватися перед мамою за невиконану домашню роботу. Дівчина завжди розуміла що вона старша, тому на неї покладено більше обов'язків. Навіть коли з'явилась найменша сестричка, а Марія на той час уже закінчувала школу, вона встигала допомогти мамі і зробити уроки.

- Розумієш, дитино. – зам'ялась Галина. – Василь хоч і з села нашого, але пара для тебе не підходяща. Я щось і не думала, що ти на нього увагу звернеш.

Марія дуже хотіла сказати, що ніякої уваги на Василя вона і не звертала, але промовчала. А мати продовжувала:

- Він хоч із непоганої родини, але...

- Не дуже роботящий? – уточнила дівчина, адже все ж таки щось чула серед пліток на роботі та й на вулиці.

- Трохи не так. На роботі про нього непогано відкликаються, свою зміну відпрацьовує добре і результати у нього хороші. Але потім він додому не спішить, хоча у нього теж троє молодших. Годилось би батькові допомогти дров наколоти чи за скотиною доглянути. Але Василь йде до мене у магазин зі своїми друзями. Сама чула, як він каже, що має право відпочити за пляшечкою пінного. І не кожен раз воно обходиться одною пляшечкою. То як він на своїй господарці буде старатися? Та точно так само.

- Правильно, не треба мені такого чоловіка. – усміхнулась Марія. Їй трохи полегшало - мати була на її Стороні.

- І батьки у нього... Ніби і не гулящі, і при роботах, і господарку тримають... А так нічого за стільки років і не пристарали. Он у них тільки корів троє, а для свиней цілий загін. Це ж можна м'ясо, молоко, сири продавати.

- Так вони й продають. – здивовано заперечила Марія, думаючи, як повз матір пройшов такий загальновідомий факт.

- Продають. - кивнула Галина. – Але при тому далі живуть в старій дерев'яній хатині, яку ще дід побудував. Вони двоє і четверо дітей туляться у двох кімнатах. Ну хай хтось спить на літній кухні. І у дворі у них порядок, але не видно ні поїлки нової, ні навіть якої косарки не куплять для оброблення полів. Ну який господар не зробить хоч маленької прибудови, щоб його сім'ї жити легше було. Он твій батько. На такому ж господарстві двоповерховий будинок поставив, техніки накупив, а як я ще магазинчик відкрила, то вже і доріжки поклали, і паркан звели. Бо в хаті є господар, а тут що?