Глава 1

Від доторку Марія прийшла в себе і поспіхом опустила очі, сподіваючись, що ніхто не помітив її погляду. У ящику помідорів, який вона повинна була перебрати, за останні 5 хвилин нічого не змінилося. Дівчина кинула ще один погляд на симпатичного техніка, оточеного захопленими робітницями і відповіла:

- Звичайно, чую!

Начальниця задоволено кивнула і ще раз про всяк випадок повторила:

- Треба рухатись швидше, адже нам потрібно всю партію відправити до вечора, а у нас ще нічого не готово!

Вона не збиралась сваритись чи підганяти, адже Марія і так була найспритнішою та найвідповідальнішою працівницею у цеху, але показувати особливе відношення не можна. А сама Марія негайно покрилася рум'янцем від сорому – як вона могла так підвести начальство, тратячи свій робочий час на якісь особисті переживання. Тепер потрібно працювати ще швидше, ще ретельніше, щоб партію консервів можна було відправити вчасно.

Пальці уже боліли від дрібних, недостиглих помідорів, які було потрібно перебирати та оглядати сотнями кожного дня, а потім добре промивати у ледве теплій воді. Місцеве консервне підприємство гордилося високою якістю своїх продуктів та ретельно за нею стежило, але спокійнісінько економило на умовах праці та зарплатах сільських жителів. Колись виявилось набагато вигідніше влаштувати цех у невеличкому селі: багато вільних робочих рук з невеликими запитами, недорога закинута будівля та й держава виділяє гранти на розвиток місцевих підприємств.

Зараз цех став уже крупним, майже всі жителі села працюють на тих чи інших посадах, лише на місця керівників запрошують досвідчених людей з міста з дипломами. Марія деколи заздрістю дивилась на те, як жінки у акуратних костюмчиках та з діловими папками у руках йдуть до своїх кабінетів, де будуть друкувати на комп'ютері або заповнювати таблички вручну. А не перебирати помідори, огірки, цибулю, знову і знову пошкоджуючи потріскані пальці.

- А ти все працюєш, я бачу? – ще один голос відволік від роздумів. Макар, новий технік, стояв поряд, елегантно обпираючись об стіну. Працівниці, які повинні були дивитись за роботою конвеєра, згрудились та уважно слідкували за подіями. "Ну ось, тепер поповзуть плітки по селу" – нервово подумала Марія і від того дещо різкувато відповіла:

- А тобі щодо того? Чи в тебе своєї роботи немає?

- У хорошого техніка роботи мало, адже йому платять за те, щоб все працювало.

- Ну а мені платять за те, щоб працювала я. – дівчину бентежив його лукавий погляд та влучні відповіді. Вона ніколи не вміла вести такі розмови, з жартами та недомовками. Зате прекрасно розуміла, що в невеличкому селі репутацію потрібно берегти. Одна справа – пофліртувати з хлопцем у компанії однолітків, інша – розмовляти наодинці, хай і на очах у інших.

А тут ще й хлопець з міста, ще й вміє бісики пускати і відкрито цим користується. Розмови з таким явно до добра не доведуть. Проте сам Макар, очевидно, ні про що таке і не думав:

- А що ти робиш сьогодні увечері?

- Їсти готую та прибираю. – одним оком Марія відслідковувала переміщення купки дівчат, яким явно не сподобалось віддалення симпатичного міського кавалера. Вони повільно наближались, стараючись не привертати уваги.

- Так може я тебе нагодую вечерею?

-  Боюсь, я повинна готувати не лише для себе. В нас у сім'ї шестеро. І я найстарша. – ведучи розмову, дівчина не забувала і про роботу. Адже начальство і далі металось по цеху, пильним оком наглядаючи. Ось уже всі розбіглись по своїх робочих місцях, не бажаючи отримати догану. Тільки Макар стріпував довгим волоссям і не збирався відчіплятись.

- Ну як шестеро, то хтось може і приготувати вечерю замість тебе. А ми би з тобою погуляли, десь добре поїли.

- Я ж кажу, я найстарша. – Марія нарешті підняла очі, намагаючись побачити, що ж тут незрозумілого. – Малих треба нагодувати, а мати лише увечері прийде з роботи.

- Тоді може після вечері? Сходимо прогуляємось, подивимось на зорі.

- Ти думаєш, що я зірок не бачила? Я в цьому селі усе життя прожила. І зорі бачила, і що буває з дівчатами, які їх з заїжджими молодиками роздивляються.

- І що ж такого буває? – уже не так впевнено перепитав Макар.

- Нічого доброго. – відрізала дівчина, підхопила нарешті завершений ящик і понесла на місце. Потім оглянулася, дякуючи Богу, що він не ув'язався слідом. Хлопець симпатичний, навіть красивий, але залишатись з ним наодинці у кладовці не хотілось.

Увесь день вона відчувала на собі гарячий погляд, хоча піймати його жодного разу не зуміла. Якимись чином Макар весь час виявлявся поряд, хоча і зовнішнього інтересу не проявляв. Дивлячись, як він перекидається влучними фразами з дівчатами та навіть старшими жіночками, Марія ще раз схвалила себе за правильно прийняте рішення. Ось так раз чи два погуляєш, дасиш сердечку потріпотіти і потім все життя виховуєш результат одна. Або просто збираєш плітки по селу, як тебе у зубах носять. Ні так, ні так нічого доброго.

Он у матері їх шестеро. І то батько прийняв її з Марією на руках у хату, не подивився на славу. Це ще матері добре вийшло. Зараз Вони побудували справний двоповерховий будинок, народили ще п'ятьох дітей, матуся тримає хороший магазинчик у селі. Та батько постійно на заробітках, щоб добре забезпечити усіх дітей. І ніколи, ніколи не робив різниці між Марією та своїми рідними. Теж називає її донечкою і складає придане.

А сусідка, на два роки старша за саму Марію, недавно повернулась з міста, де навчалась. І тепер у 25 сидить у матері на подвір'ї та няньчить двомісячного сина. Тільки батька у того сина немає і черги наречених біля паркану теж щось не видно. Зате добре чути, як мати її кожного вечора повертається з роботи і ганить доньку за все не зроблене, за витрачені на навчання гроші, за втрачений час і принесену у подолі дитину. Ні, Марії такої долі не треба.

По дорозі додому дівчина усе оглядалася, чи не йде за нею Макар. Але дорога була пустою, лише декілька сусідок хихотіли у тісній компанії, обсуджуючи щось своє, дівоче. І врешті застидалась – з чого вона взяла, що симпатичний молодик з хорошою роботою та зарплатою аж так за нею упаде, що буде хвостиком ходити. Он скільки кандидатур тільки на заводі є, бісики пускають і з радістю погодяться на будь-яку пропозицію.