Глава 10.

Поліна розгублено дивилася на Давида і геть нічого не розуміла. Може вона все ж таки спить? Як може бути стільки збігів? Але ніс відчував добре знайомий приємний аромат чоловічих парфумів, розум знову тонув у неймовірно звабливих чорних очах, а тіло мліло від теплих обіймів, бажаючи залишитися в них назавжди... Стоп, чому вони з Давидом обіймаються? Поліна розсердилася на себе та поспіхом звільнилася з його рук. Хоч робити цього зовсім не хотілося.

— Тільки не кажи, що ти приїхав сюди відпочивати! — вигукнула дівчина.

— Приїхав. У відпустку, — Давид став похмурим і тепер дивився на неї уважно та навіть трохи суворо. — А ти що тут робиш?

— Я теж у відпустку приїхала. Як таке може бути?!

— Не знаю. Дідько! — Давид роздратовано зітхнув. — Чому ми опинилися в одному готелі?! Твій номер на цьому поверсі?

— Так, — дівчина вказала рукою на потрібні двері. — Тридцять четвертий.

— А хочеш скажу, де мій? — Давид примружив очі, вказуючи на двері, що розташовувалися навпроти.

— Жартуєш?! — вигукнула Поліна. — Ми ще й жити поруч будемо?

— Схоже, що так, німфо!

— Дурня якась! Це ти якось підлаштував?

— Як я міг щось підлаштувати? Я не знав, що ти тут будеш! — Давид на секунду замовк і важко перевів подих. — Коли приїхала?

— Вчора о восьмій вечора автобусом. А ти?

— А я о десятій вечора машиною. Може це такий натяк долі?

— Ти про що?

— А може нам судилося провести цю відпустку разом, німфо? — посміхнувся Давид.

— Якщо наші номери поруч, це ще нічого не означає, — Поліна підійшла до дверей і вставила ключ в замок.

— А раптом означає? — в чорних очах Давида з’явилися хитрі вогники. — Можемо ходити в гості одне до одного. Особливо вночі.

— Я сюди відпочивати приїхала, а не…

— Ти почервоніла. Згадала нашу першу зустріч? Спекотно було, еге ж?

— Нахабний дундук! — Поліна безуспішно намагалася відчинити двері, але ключ застряг у замку.

— Спокуслива німфа! — Давид підійшов до неї ззаду, огортаючи руками тендітну талію. — Припиняй опиратися і буде нам щастя. Щастя для двох.

Поліна відчула, що живіт миттєво став важким і гарячим, а шкіра вкрилася зрадницьким тремтінням. Звідки у Давида така влада над її тілом? Але хіба ж то щастя — переспати та забути? І чи зможе забути вона, якщо до пристрасті вже давно додалися інші дуже небезпечні почуття?

— Нас тягне одне до одного, невже не бачиш? — прошепотів Давид їй на вухо. — Тепер ми живемо поруч і у нас обох буде ще більше бажання піддатися спокусі. Ну ж бо, німфо! Ми ж у відпустці! Чому не дозволити собі насолоду? Якщо хочеш, можемо нікому про це не казати.

Замок нарешті піддався зусиллям Поліни, дзвінко клацнувши під натиском ключа. Дівчина відчинила двері та рішуче звільнилася з обіймів Давида, які з кожною секундою ставали все гарячішими.

— Я тобі не розвага! — впевнено промовила вона, розвертаючись до нього обличчям. — А відпочивати ми будемо окремо!

Поліна зачинила двері так різко, що вони гучно грюкнули просто перед носом Давида. Замкнувшись зсередини, дівчина почала намотувати кола кімнатою, марно намагаючись вгамувати шалене серцебиття. Чим вона заслужила таку халепу? Кожен погляд і дотик Давида — це вже серйозне випробування для витримки. А якщо він ще й житиме зовсім поруч ці два тижні… В животі знову розлилося приємне тепло, а шкіра вкрилася мурашками. Тіло не слухалося розуму, бо занадто добре пам’ятало теплі чоловічі руки, в яких було так затишно. Поліна підійшла до дверей на балкон і різко відчинила їх. Морозне повітря торкнулося розпашілого обличчя прохолодою, проте аж ніяк не вгамувало полум’я, що палало глибоко всередині. Поліна глибоко дихала, заплющивши очі та повертаючи собі контроль над власними бажаннями. З Давидом нічого не буде! 

Вгамувавши емоції, дівчина вирішила не сидіти в номері та присвятити решту дня активному відпочинку. Натягнувши світло-блакитний лижний костюм, взятий напрокат в готелі ще вчора ввечері, Поліна одягнула шапку і взула короткі темно-коричневі чобітки на низькій підошві. А потім відчинила двері свого номеру і визирнула в коридор. Тихо і порожньо. Цікаво, Давид у себе чи кудись пішов? Байдуже! Головне втекти непоміченою і якомога менше перетинатися з дундуком. Поліна швидко зачинила свій номер і рушила вниз. Почнемо відпочинок з катання на лижах!

Поруч з готелем розташовувалися шикарні спуски, на яких було багато лижників і сноубордистів. Невисокий усміхнений чоловік років сорока в теплому чорному светрі та синіх джинсах видав Поліні все необхідне спорядження в окремому будиночку. Підйомник швидко доставив дівчину на верхівку спуску. Поліна зацікавлено розглядала краєвиди навколо і на деякий час забула про всі важкі думки та хвилювання. На вершині гори повітря здавалося ще прозорішим та смачнішим і дівчина жадібно насолоджувалася цією п'янкою свіжістю. 

Поліна любила кататися на лижах і навчилася робити це після випуску з училища. Влаштувавшись на свою першу роботу до великої перукарні, дівчина змогла назбирати трохи грошей. І поїхала у маленьку відпустку разом зі своєю молодою колегою, яка саме шукала собі супутницю для активного відпочинку в горах. Саме тоді Поліна вперше побачила Карпати. Відтоді вона не приїздила сюди, віддавши весь свій час спочатку роботі, а потім власному бізнесу. Було трохи боязко ставати на лижі після перерви у кілька років, але Поліна відчувала, що впорається. Здобуті навички нікуди не поділися, треба просто пригадати. Поклавши лижі на утрамбований сніг, дівчина нахилилася і вправно застебнула на ногах кріплення. Але рушити до спуску не встигла, бо почула збоку веселий чоловічий голос: