Глава 8. Давид

Після яскравих новорічних свят життя в агенції нерухомості поступово поверталося до звичного ритму. На Новий рік Давид їздив до батька, який вже понад десять років жив у Німеччині і мав там власну логістичну компанію. А от Різдво святкував з матір’ю, яка жила в Україні. Розлучення не зробило батьків Давида ворогами, бо вони прийняли це рішення спокійно. І хоч зараз Мирослав та Софія майже не спілкувалися, але свого єдиного сина любили та підтримували однаково. Давид нормально спілкувався і з матір’ю, і з батьком. Він на своєму досвіді переконався в тому, що не всі шлюби мають щасливий фінал. Проте його власна історія подружнього життя була набагато болючішою. 

Припинивши марні спроби зосередитися на роботі, Давид підвівся з-за столу і почав ходити кабінетом. В голові постійно крутилася одна настирлива думка, яка заважала працювати і не зникала попри всі зусилля прогнати її геть. Трясця, це взагалі не повинно його зачіпати, але… Чомусь Давида страшенно бісило те, що у Поліни з’явився бойфренд. Ця злість плавила мозок зсередини, не давала їсти, спати та думати про щось інше. І це ставало нестерпно.

Дізнавшись про день народження, Давид не зміг придумати, що подарувати своїй німфі. Поліну не назвеш подругою, вона не коханка і навіть не колишня. Лише клієнтка, яка орендує приміщення. І Давид вирішив обмежитися букетом і вечерею. Проте був неприємно здивований, дізнавшись, що Поліна з кимось зустрічається. Давид сам не розумів, чому ця новина так його зачепила. Проте з учорашнього дня не міг повернути собі спокій і дуже хотів дізнатися хоч щось про кавалера своєї чарівної орендарки. Думки були перервані Вірою, яка доповіла про візит Матвія. Давид відчинив двері, зустрічаючи найкращого друга.

— Привіт! — Матвій з посмішкою потиснув його руку і зайшов у кабінет.

— Радий тебе бачити, друже! — Давид причинив двері, вказавши гостю на стілець навпроти столу. — Хочеш кави?

— Ні, дякую, — Матвій розстебнув своє темно-коричневе пальто, під яким ховався білий джемпер і сів. — Я ненадовго. Що робиш?

— Працюю, — Давид сів у своє крісло. — А у тебе що нового? Як Ксюша?

— Добре. Облаштовуємо дитячу, — темно-сірі очі Матвія наповнилися теплом. — Ми з Ксюшею стільки перешкод здолали на шляху до щастя. І ти дуже допоміг в цьому. А я ж так і не віддячив тобі за допомогу. Треба це виправити!

Матвій витягнув з внутрішньої кишені пальта блакитний конверт і з хитрою посмішкою простягнув його другу. Давид зацікавлено відкрив конверт.

— Подорож у Карпати? На два тижні? — здивувався він. — Чому зараз?

— А чому б не зараз? Покатаєшся на лижах, подихаєш гірським повітрям, відпочинеш від міста.

— Дякую, але я якось… Не планував відпустку найближчим часом.

— Тобі дуже потрібен цей відпочинок, повір! — Матвій хитро посміхнувся і підвівся на ноги. — Їдь, друже! А мені час до Ксюші. Ми збиралися в торговий центр. Поліна казала, що бачила там великий магазин дитячих меблів.

— Ем, Матвію…, — Давид підвівся, чіпляючись за можливість почати розмову про те, що не давало спокою з учорашнього дня. — Я чув, що Поліна зустрічається з кимось. Це… правда?

— Хм. А що? — зацікавлено примружився Матвій.

— Та нічого… Просто цікаво стало.

— Поліна згадувала при мені якогось чоловіка, імені не пам’ятаю. По-моєму, вони недавно разом. Не знаю хто він і звідки взявся, але Ксюшу цей кавалер чомусь дратує, — Матвій застебнув пальто і спокійно рушив до дверей. — Навіть не думай відмовитися від поїздки в Карпати, я ображуся! Бувай, друже!

Залишившись на самоті, Давид знову опустився в крісло. Отже, у Поліни дійсно є бойфренд. Дідько, чому це так бісить? Давид підвівся з-за столу і підійшов до вікна. Немає нічого дивного в тому, що у німфи з’явився кавалер. Вона гарна, розумна, добра і заслуговує на щастя. Але чому так неприємно уявляти Поліну з іншим чоловіком? Все через той поцілунок. Давид дуже добре пам’ятав маленький момент дивної слабкості, який застав зненацька і змусив зробити те, чого не варто було робити.

Того дня він зайшов до німфи у кабінет і побачив її в сльозах. Давиду вистачило секунди, щоб підійти до дівчини та міцно притиснути її до себе. Хотілося заспокоїти, підтримати, захистити. Поліна довірливо сховалася у його обіймах і лише через кілька хвилин змогла розповісти, чому плаче. Виявилося, що причиною сліз стала Ксюша, яка потрапила до лікарні з загрозою втрати вагітності. Заспокоюючи Поліну, Давид продовжував обіймати її та обережно витирати сльози, що котилися по тендітних щоках. А потім німфа підняла на нього свої неймовірно гарні чорні очі і… Мозок вимкнувся, віддаючи контроль над діями дивним бажанням. 

Давид майже не пам’ятав, як нахилився до Поліни та накрив її спокусливі губи своїми. Проте добре запам’ятав смак поцілунку. Він був зовсім не таким, як на першій зустрічі. Тоді Давиду хотілося задовольнити бажання тіла, а цього разу… Було щось ще. Дивне, але дуже приємне відчуття. Особливе. А потім він помітив, що Поліна відповідає на поцілунок. Довірливо відкривається, не ховаючи бажань, пускаючи в самісіньку душу. І Давид усвідомив, що вліз туди, куди потикатися не мав жодного права. Він відсторонився від дівчини і побачив у її очах розгубленість. А потім різко відійшов, показуючи, що продовження не буде.

Давид часто повертався до цього спогаду і був впевнений, що вчинив правильно. Поліна заслуговує на нормальні стосунки, але… Чому думки про її загадкового кавалера не дають спокою? Давид підійшов до вішалки, взяв пальто і натягнув його на себе. Давненько він не стригся. Є привід завітати до німфи та спробувати дізнатися щось про її бойфренда.