Глава 7.

Поліна увійшла до зали ресторану у відверто поганому настрої, який вже навряд чи можна було якось покращити. Приталена темно-фіолетова сукня гарно сиділа на стрункій фігурі дівчини та закінчувалася трохи вище колін, відкриваючи ніжки в елегантних чорних чобітках на тонких підборах. Спокусливе декольте дозволяло милуватися тим, чим Поліну щедро нагородила природа, проте не показувало очам нічого зайвого. Своє пряме чорне волосся дівчина зібрала у високу зачіску, що гарно відкривала тендітну шию. Скориставшись своїми професійними навичками візажиста, Поліна зробила вечірній макіяж і терпляче чекала вдома Віталія, який обіцяв заїхати по неї. Але за чверть до сьомої отримала від свого кавалера повідомлення:

«Кицю, пробач… Катастрофічно не встигаю! Доберешся до ресторану сама? Зустрінемося там. Цілую!»

Поліну страшенно роздратувало це повідомлення. Вічна зайнятість Віталія починала добряче набридати. А його неспроможність приділити їй увагу навіть у такий день викликала в серці тягучу образу. Першим бажанням Поліни було послати Віталія під три чорти. Хотілося залишитися вдома, одягнути піжаму і провести час за переглядом якогось фільму, доїдаючи залишки торта, який вона забрала з роботи. Проте поміркувавши трохи, дівчина все ж таки вирішила піти. Обставини бувають різними. Можливо у Віталія дійсно виник форс-мажор?

Привітна адміністраторка ресторану провела Поліну в окрему затишну зону, закриту від сторонніх очей перегородками. Влаштувавшись за столиком, дівчина відкрила меню та одразу звернула увагу на космічні ціни. І на біса Віталій вирішив запросити її на вечерю в таке елітне місце? Так хотів похизуватися своїми фінансовими можливостями? Поліна не любила надмірну вишуканість і серед непристойно дорогих страв з мармурової яловичини, устриць та лобстерів шукала щось більш звичне для шлунка. Погляд вперто повертався до годинника. Віталій спізнюється на вечерю, яку сам же і призначив. Поліна хотіла зателефонувати йому та перепитати, чи все гаразд, проте зупинила себе. Їй довелося самостійно їхати сюди на таксі. Тепер доводиться чекати чоловіка, який запросив її на вечерю. Ще не вистачало телефонувати своєму кавалеру та питати, чи не забув він взагалі про цю зустріч. Глибоко всередині починала прокидатися гордість. Поліні подобався Віталій, але терпіти таке недбале ставлення до себе вона була не готова.

Віталій приїхав у ресторан із запізненням на двадцять хвилин. Поліна вже майже вирішила піти, коли побачила свого кавалера. Віталій тримав себе у формі, тому у свої тридцять шість виглядав досить привабливо. Охайно підстрижене темно-русяве волосся м’якими хвилями спадало на його високе чоло і гарно пасувало до блакитних очей, які одразу зупинилися на елегантному декольте сукні Поліни. Віталій вмів поводитися з жінками і був приємним співрозмовником. Трохи розчаровувало лише те, що в ліжку він часто забував про відчуття партнерки, піклуючись в першу чергу про власне задоволення.

— Кицю! — Віталій винувато посміхнувся Поліні, притуляючи руки до грудей, прикритих світлою сорочкою. — Вибач, що так вийшло! Мені дуже ніяково!

— На роботі затримався? — Поліна зустріла його погляд, не приховуючи образи. — Якщо не встигав сьогодні, ми могли повечеряти іншим разом.

— Що ти таке кажеш? — Віталій опустився на стілець поруч, стиснувши у своїх руках тендітні пальчики дівчини. — Сьогодні ж твій день народження! Вітаю. Пробач, що без квітів… Дуже поспішав і не встиг купити. Обіцяю спокутувати свою провину після вечері. Сьогоднішню ніч ти запам’ятаєш надовго, кицю!

Блакитні очі Віталія примружилися в недвозначному натяку, який мав би пролунати багатообіцяюче. Проте чомусь ці слова неприємно вкололи Поліну, викликаючи нову порцію роздратування та навіть легку огиду. Останнім часом всі розмови у Віталія крутяться лише навколо сексу. Не залишилося жодного сліду романтики, а це ж лише другий місяць стосунків! Що буде далі, якщо навіть у її день народження Віталію забракло часу, щоб купити квіти? Дідько, та навіть Давид приніс їй букет! Хоч і дізнався про її день народження випадково! Думка про Давида ще більше розлютила Поліну. До чого тут це? І чому вона взагалі згадала свого орендодавця саме зараз?

— Ти вже зробила замовлення? — Віталій відкрив меню. — Може почнемо з устриць? Кажуть, що це гарний афродизіак!

— Не люблю устриці. Краще щось простіше. Я буду стейк з лосося та салат.

— Як скажеш, кицю! — Віталій відклав меню і знову сховав її пальчики у своїх долонях. — Не дуйся, маленька! Я тобі подарунок підготував. Зараз покажу!

Поліна відчула цікавість, а Віталій раптом замовк. Його обличчя враз стало розгубленим і навіть переляканим, а очі сфокусувалися на чомусь, що знаходилося за спиною дівчини. Поліна хотіла озирнутися і подивитися, що так налякало її кавалера. Але не встигла навіть повернути голову.  

— Ах ти ж кобелина! То от хто вона?!

Різкий жіночий голос пролунав позаду Поліни максимально несподівано, змусивши її підскочити на місці. Дівчина різко повернула голову до джерела цього обуреного вигуку і побачила жінку, що увірвалася до їхньої затишної зони для двох. Мабуть, незнайомці було лише трохи за тридцять, але недбало зібране у хвіст світле волосся та втомлене обличчя без жодних слідів косметики робили її старшою на вигляд. Розстебнуте спереду коричневе пальто гості відкривало погляду теплий чорний светр, що поєднувався зі світло-блакитними джинсами. Поліна завмерла на своєму стільці, геть не розуміючи, що відбувається. Незнайомка зупинилася біля столика. Її шоколадні очі буквально спопеляли поглядом Віталія, який навіть не намагався щось сказати чи зробити.