Глава 6.

Десять місяців потому

Зима завжди здавалася Поліні найдовшою порою року і навіть традиційні свята не викликали піднесених емоцій. У дитинстві вона слухала розповіді однолітків про святкування Нового року та Різдва з легкою заздрістю. У ці дні заведено збиратися в теплому родинному колі, отримувати подарунки. Але Поліна не знала нормального дитинства і того життя, яке її однолітками сприймалося наче щось звичне. Бабуся дарувала їй переважно зв’язані власноруч светри, шарфи та шапки, які зігрівали навіть у найлютіший мороз. Поліна дуже цінувала ці подарунки. І чудово розуміла, що на свою зарплату, а потім і на маленьку пенсію бабуся не могла бавити її іншими сюрпризами. Тим паче, що була ще й матір…

Покинувши теплий салон автобуса, Поліна вийшла на засніжену вулицю, тримаючи в руках два пакети. Короткий день вже поступився правами холодному вечору, який запалив місто сотнями яскравих вогників. Після Нового року минуло два тижні, проте у повітрі зимового Києва досі кружляв невагомий дух свята. Дівчина здолала відстань від зупинки до свого салону і відчинила скляні двері, над якими світилася вивіска «Німфа». Зупинившись біля рецепції, за якою сиділа Яна в білому светрі, Поліна поставила пакети на підлогу.

— Привіт, — кивнула їй Яна. — Ти сьогодні довго.

— Привіт, Яно! Довелося затриматися, — Поліна зупинила погляд на обличчі адміністраторки, стягуючи теплі рукавички. — Збереш дівчат? Буду пригощати!

Яна кивнула і чомусь хитро закусила губу. Залишивши пакети біля рецепції, Поліна стягнула шапку і рушила у свій кабінет, на ходу розмотуючи теплий шарф. Опинившись біля дверей, дівчина відчинила їх і…

— Сюрприз!

Дружний гучний хор з веселих голосів змусив дівчину підскочити на місці від несподіванки. Зупинившись на порозі кабінету, Поліна побачила всіх своїх дівчат, які з посмішками дивилися на неї. Погляд одразу вихопив у цьому маленькому натовпі задоволене обличчя Ксюші та впевнену постать Матвія, який стояв поруч з дружиною, тримаючи в руках зв’язку повітряних кульок. Цього року щось новеньке! І цілком зрозуміло, хто став організатором.

— З днем народження! — весело вигукнула Яна, яка теж забігла до кабінету, простягнувши начальниці великий подарунковий пакет. — Здоров’я, щастя, успіху в бізнесі та шаленого кохання!

— Дякую, дівчата! — посміхнулася Поліна. — Мені дуже приємно!

— Вітаю, Поль! Нехай всі бажання здійснюються! — Ксюша обійняла подругу і чмокнула її в щоку. — Де ти ходиш у свій день народження? Ми годину чекали!

— Податковій байдуже на мій день народження, — Поліна зустріла погляд її світло-сірих очей. — Ксюш, ти ж знаєш, що я не святкую.

— А даремно! З днем народження, Поліно! — промовив Матвій, обіймаючи її та простягаючи кульки. — Не сердься за сюрприз. Ксюша старалася.

— На вагітних сердитися не можна, — Поліна перевела погляд на охайний животик подруги, прикритий в’язаною блакитною сукнею. — Як малюки?

— Катерина Богданівна каже, що все добре, — Матвій обійняв Ксюшу, а його темно-сірі очі стали особливо теплими. — Вони так кумедно штовхаються.

Ксюша довірливо притиснулася до широких грудей чоловіка, прикритих світло-сірою сорочкою і загорнула за вухо пасмо свого розпущеного темно-золотистого волосся. Поліна спостерігала за подругою з теплою посмішкою. Після розставання з Єгором і всіх хвилювань, що були з цим пов’язані, Ксюша нарешті щаслива. Тепер поруч з нею є справжній чоловік, який кохає та оберігає. А зовсім скоро у Ксюші та Матвія народиться двійня.

Дівчата з салону щороку вітали Поліну з днем народження, тому вона підготувалася. Матвій допоміг принести у кабінет пакети, які залишилися на рецепції. Поліна витягнула з них фрукти та торт і з допомогою Ксюші організувала невелике частування. Працівниці салону швидко з’їли по шматочку торту і розбіглися на свої робочі місця. Поліна залишилася в кабінеті з Ксюшею та Матвієм і підійшла до друзів, щоб ще раз подякувати за сюрприз.

— Поль! — Ксюша кинула хитрий погляд на Матвія, який дістав звідкись охайний блакитний конверт. — А ми тобі подарунок підготували!

— Сподіваємось, що тобі сподобається, — Матвій простягнув їй конверт. 

— Що це? — Поліна зазирнула всередину. — Ох! Відпочинок у Карпатах?!

— Ти три роки без відпустки, — промовила Ксюша. — Тобі терміново треба відпочити!

— Це дуже класний готель, — Матвій обійняв дружину за плечі. — Матимеш два тижні розваг і свіжого гірського повітря.

— Друзі, дякую! Але… — протягнула Поліна.

— Ніяких «але»! — суворо перебила її Ксюша. — Кредит ти минулого місяця закрила. Чому б не відпочити, Поль?

В кишені Матвія озвався гучним дзвоном телефон. Витягнувши гаджет, чоловік глянув на екран і прийняв виклик:

— Привіт, Давиде!... Ні, ми Поліну заїхали привітати… Так, я їздив туди. Ідеальне місце для мого майбутнього готелю.

Випустивши Ксюшу з обіймів, Матвій вийшов з кабінету і причинив двері. Залишившись наодинці з подругою, Поліна зустріла її погляд і зітхнула.

— Ксюш, як я поїду? А салон? Та й Віталік не зрадіє, що я зникну на два тижні.

— За салоном ми з Матвієм наглянемо. А твій Віталік не зустрічав з тобою Новий рік, тож нехай не ображається!