Глава 5.

Почувши тихий стук, Поліна відірвалася від монітора і повернула голову. Двері кабінету відчинилися і на порозі з’явилася повненька дівчина в чорних легінсах та в’язаному сірому светрі. Її коротке темно-русяве волосся було зібране на потилиці в кумедний хвостик.

— Поліно Михайлівно, ви не зайняті? — запитала дівчина.

— Дашо, ну яка я тобі Михайлівна? — закотила очі Поліна. — Скільки можна?! Ми ж домовлялися — на ім’я і на «ти». 

— Вибач… Ніяк не звикну. Лише два тижні працюю.

— Ти щось хотіла? — Поліна посміхнулася, вказавши їй рукою на стілець.

— Я спитати, — Даша сіла, а її блакитні очі зупинилися на обличчі начальниці. — Можна відпроситися у п’ятницю після обіду? Я минулого тижня з хлопцем познайомилася. Він дуже хоче зустрітися, а я працюю. 

— Я не заперечую. Але домовся з дівчатами, щоб тебе підмінили. І якщо до тебе вже встиг хтось записатися на цей час, скажи Яні. Треба заздалегідь зателефонувати клієнту і попередити, що буде інший майстер.

— Добре. Дякую, Поліно Михай… — упіймавши її застережливий погляд, Даша замовкла і винувато посміхнулася. — Вибач. Піду працювати.

Дівчина вийшла з кабінету і зачинила за собою двері. Поліна тихо зітхнула і відкинулась на спинку крісла, загорнувши за вухо пасмо свого розпущеного чорного волосся. Ще одна жертва весни. Новий кавалер, побачення, невагома романтика, метелики в животі та жодного бажання працювати. Поліна підвелася, поправила пряму темно-зелену сукню, що спереду застібалася на ґудзики по всій довжині та підійшла до вікна. Сіре небо за прозорим склом сипало на місто лапатий сніг. Він навіть не думав танути, утворюючи щільний білий покрив на газонах та тротуарах. Вже другий тиждень березня, а погода зовсім не весняна. Проте вулиці міста вже наповнюються жвавим очікуванням тепла і сонця, а все навколо прагне знайти собі пару або освіжити стосунки з партнером. Недарма Яна казала, що на косметичні процедури записів побільшало. Всі хочуть бути гарними та доглянутими, прокидаючись після зимового сну. І Поліні теж хотілося прокинутися для когось. Готуватися до побачень, чекати на романтичні сюрпризи, отримувати знаки уваги від чоловіка. А натомість є лише робота, виплати по кредиту і порожня квартира з теплими спогадами дитинства.

Поліна торкнулася вказівним пальцем холодного скла, на зовнішньому боці якого скупчилася грудочка з білих сніжинок. Їй ніколи не щастило з чоловіками. З першим своїм кавалером Поліна познайомилася після завершення навчання в училищі. Ці стосунки тривали майже сім місяців. Хлопець був старшим на три роки і навчався у медичному університеті. Він красиво залицявся, але отримавши доступ до тіла поступово змінив манеру поведінки на більш холодну і Поліна сама його покинула. Другою спробою став веселий і галантний працівник банку, з яким дівчина зустрічалася близько трьох місяців. Від нього Поліна теж пішла сама. Після того, як без попередження завітала до його відділення і побачила свого кавалера поруч з іншою дівчиною, яку він запрошував на побачення. А на третій раз ініціатором припинення стосунків став чоловік. На той час Поліна вже вела свій бізнес, а її обранець працював інженером на виробництві. Вони познайомилися випадково у кав’ярні. Після трьох тижнів побачень справа дійшла до ліжка. А ще через п’ять днів інженер спокійно заявив, що хотів лише класного сексу і зовсім не готовий мати серйозні стосунки з жінкою, яка приділяє так багато уваги розвитку власного бізнесу.

Кожна невдала спроба робила Поліну ще обережнішою у виборі партнера. А після історії з інженером, яка трапилася у вересні, нових кавалерів у дівчини не було. Пів року без повноцінного інтимного життя, романтики та компліментів. Без поцілунків і чоловічих обіймів. Ні, один поцілунок все ж був… Випадковий, але неймовірно гарячий. З Давидом. Поліна не бачила свого орендодавця з того самого дня, коли він допомагав їй облаштовувати кабінет. Відтоді минуло більше місяця, але Давид не приїздив і не телефонував. Та й навіщо йому це робити? Всі робочі моменти вони з’ясували. 

Поліна сумно зітхнула. Здається, що всі навколо щасливі та закохані. Ксюша отримала пропозицію від Єгора і скоро вийде за нього заміж. Поліну не дуже це тішило, бо вона ніколи не відчувала симпатії до обранця кращої подруги. Проте факт залишався фактом. І навіть у сором’язливої Даші є хлопець. А вона зовсім самотня. Поліна наказала собі не розкисати і вийшла з кабінету. Подолавши короткий коридор, вона рушила до рецепції та зупинилася поруч з Яною. Адміністраторка розмовляла телефоном, записуючи когось на манікюр, тому Поліна сперлася на стійку і стала терпляче чекати. Збоку відчинилися вхідні двері, впускаючи з вулиці потік морозного повітря. Поліна повернула голову і… 

— Біля порога зустрічаєш, німфо? — подарувавши їй теплу посмішку, Давид струсив зі свого чорного пальта лапаті сніжинки і підійшов ближче. — Привіт!

Поліна упіймала себе на тому, що посміхається. Їй було приємно бачити Давида. В грудях одразу стало тепло, серцебиття прискорилося під поглядом магнетичних чорних очей, а від терпкого аромату парфумів думки пустилися в дивний танок. Кепська реакція на чоловіка, який цікавиться лише тілесними втіхами. Поліна змусила себе отямитися та стримано кивнула у відповідь.

— Доброго ранку, Давиде! — Яна вже завершила свою телефонну розмову і теж привітно посміхнулася гостю. — Рада знову вас бачити!

— Ви знайомі? — здивувалася Поліна.

— Ми познайомились минулого разу, коли я привозив договір на підпис, — Давид розстебнув пальто і сперся на стійку рецепції, зупинивши веселий погляд на обличчі адміністраторки. — Я просто не зміг пройти повз цього золотоволосого янгола. Радий зустрічі, Яночко! Маєте неймовірний вигляд!