Глава 4.

Поліна увійшла до свого нового кабінету та одразу ж мало не перечепилася об коробку, що стояла на підлозі. Позавчора вантажники перевезли всі меблі та речі в нове приміщення. Над охайними скляними дверима, що виходили на жваву вулицю з’явилася відремонтована вивіска «Німфа», а вчорашній день Поліна повністю присвятила підготовці свого салону до прийому клієнтів. З допомогою Ксюші вдалося навести лад у залах, але у своєму кабінеті дівчина обжитися ще не встигла. Тут досі панував хаос, стояли коробки, стіл і решта меблів. Поліна втомлено зітхнула, оглянувши фронт робіт і закатала до ліктів рукави свого жовтого джемпера. Час братися до справи. Добре, що сьогодні вона одягнула джинси. Не дуже зручно було б тягати коробки у сукні. 

Сьогодні у Поліни був перший робочий день на новому місці, а зранку в салоні вже навіть побувало кілька перших клієнтів. Тут бізнес йтиме краще. Дівчина була в захваті від нового приміщення. На відміну від старої будівлі жадібного Василя Петровича тут було дуже затишно, гарно і тепло. Поліна раділа, що змогла втерти йому носа. Забираючи у дівчини ключі, Василь Петрович виглядав здивованим. Мабуть, не чекав, що так швидко знайдеться заміна. 

Поліна раділа, що знайшла рішення. Але водночас почувалася ніяково, бо розуміла, що Давид пожалів її. З якого дива він вдвічі знизив ціну? І чи не попросить самовпевнений дундук особливу подяку за свій жест щедрості? Проте чомусь Поліна була впевнена, що Давид не поганець. Він досвідчений ловелас і нестерпно зухвалий бабій, але все ж таки… добрий і зовсім не жадібний. А ще неймовірно сексуальний. До мурашок! Поліна роздратовано відкинула думки про Давида, яких ставало забагато і підійшла до стола, що стояв посеред кімнати. Нахилившись, дівчина обхопила його обома руками, щоб перенести на потрібне місце. Дідько, як же важко самотужки виконувати роботу, яка по праву вважається чоловічою!

— Ти дійсно вважаєш, що зможеш його підняти, німфо?

Оксамитовий голос пролунав позаду настільки несподівано, що Поліна навіть підскочила на місці. Різко озирнувшись, дівчина побачила свого нового орендодавця. Давид спокійно підпирав плечем дверний одвірок і з посмішкою спостерігав за нею, засунувши руку в кишеню свого чорного пальто. 

— І тобі доброго здоров’я! — спокійно промовила Поліна, намагаючись приборкати дивну ніяковість, яку відчувала під цим поглядом.

— Привіт! — Давид зайшов у кабінет, причинив двері та озирнувся. — Вітаю з новосіллям.

— Дякую. А ти чому тут?

— Я договір на підпис привіз, — Давид відкрив чорну теку, яку тримав у руках, витягнув звідти кілька тонких папірців і простягнув дівчині.

— Лише два аркуші? — здивувалася Поліна, розглядаючи папери. 

— У мене небагато умов. Ручку дати чи свою маєш?

— Спочатку я прочитаю, — Поліна підійшла до вікна і сперлася спиною на підвіконня. — Ніколи нічого не підписую, не ознайомившись детально.

— Це розумно. Читай, німфо!

Поліна почала читати договір. Оглянувши меблі та коробки, Давид потер пальцями підборіддя, прикрашене короткою темною бородою і почав знімати своє тепле пальто. Поклавши верхній одяг на крісло, замотане в стрейч плівку, він залишився в чорному класичному костюмі з піджака і штанів. Поліна намагалася зосередитися на читанні, але нічого не виходило. Бо слідом за верхнім одягом Давид зняв і піджак, залишаючись у сорочці, що спокусливо обтягувала його міцні м’язи. Сьогодні блакитна, але верхні два ґудзики так само розстебнуті. Поліна остаточно забула про договір, спостерігаючи за Давидом, який спокійно підкочував рукави сорочки до ліктів. Вона занадто добре пам’ятала, яким він був без одягу. Пам’ятала його теплу шкіру під своїми пальцями і той неймовірно гарячий поцілунок. Дихай, Поліно! Дихай глибше!

— Вже прочитала? — Давид упіймав її погляд і хитро посміхнувся. — Чи на мене залипла?

— Я… Ще чого? — буркнула Поліна, ховаючи очі. — Навіщо ти… роздягаєшся?

— Щоб тебе потішити, — засміявся Давид. — Приємно спостерігати за привабливим чоловіком, еге ж? Якщо хочеш, я й сорочку можу зняти.

— Мені байдуже.

— Справді? — Давид підійшов ближче і поставив руки по обидва боки від дівчини, спираючись долонями на підвіконня. — А про що ти зараз думаєш?

Чомусь Поліні одразу стало спекотно, коли веселі чорні очі Давида опинилися зовсім близько від її очей. Але вона суворо наказала собі не відводити погляд і тримати оборону. Терпкий аромат чоловічих парфумів приємно лоскотав ніс, а тіло ніжилося в неймовірно сексуальній енергетиці, яку випромінював Давид. Хотілося, щоб він торкнувся, пригорнув до себе, поцілував. Поруч з ним Поліна почувалася тендітною та беззахисною і це відчуття дуже подобалося. Хотілося відпустити бажання, дозволити собі бути слабкою і ніжною жінкою… Поліна чудово розуміла, чим це все закінчиться і їй вистачало витримки не втрачати голову. Проте сил на те, щоб відштовхнути просто не було.

— А знаєш, про що думаю я? — Давид промовив це дуже тихо, а його тепле дихання торкнулося обличчя Поліни, запускаючи тілом нову хвилю бентежних мурах. — Я думаю про те, скільки всього приємного міг би зробити з тобою того вечора. Але ти пішла і позбавила нас обох насолоди. Шкода...

— Ні, не шкода! — серце Поліни калатало, як навіжене, погрожуючи вибити ребра. — Я хочу чоловіка, який буде бачити в мені єдину, а не одну з багатьох.