Глава 2.

Поліна вирішила не користуватися громадським транспортом, бо керівник агенції нерухомості жив неподалік від свого офісу. Снігопад на вулиці посилився, а мороз тріщав все дужче. Поліні нестерпно хотілося поїхати додому, забратися в гарячу ванну та нарешті відпочити, але вона заборонила собі відступати. Часу мало, тому треба поговорити з тим Давидом Мирославовичем вже сьогодні.

Зупинившись перед новенькою багатоповерхівкою, яка сяяла в холодній темряві зимового вечора неначе яскрава новорічна ялинка, дівчина перевела подих. Віра казала, що спробує зателефонувати босу. Але навіть якщо той Давид Мирославович відповість на дзвінок… Поліна розуміла, що може розлютити його своєю наполегливістю. Цікаво, чим він зайнятий вдома? Раптом у нього романтична вечеря чи святкова вечірка з друзями? Поліна усвідомила, що нічого не спитала у Віри про її боса. Невідомо, скільки йому років і що він взагалі за людина.

Дівчина увійшла до багатоповерхівки, піднялася ліфтом на дванадцятий поверх і швидко знайшла потрібну квартиру. Пальці рук задубіли на морозі, але Поліна все ж таки спромоглася натиснути кнопку дверного дзвінка. По той бік дверей почулися тихі кроки. Серцебиття стало прискореним і дівчина зробила глибокий вдих. Треба бути ввічливою і пояснити, що справа термінова. Клацнув замок, двері відчинилися… І Поліна завмерла на місці, спантеличена побаченим.

На порозі квартири з’явився чоловік. Поліна враз відкинула думки про романтичну вечерю чи зустріч із друзями. Їй взагалі було важко знайти в голові хоч якісь думки. На вигляд чоловіку було не більше тридцяти п’яти років і здавалося, що він щойно вийшов з ванної. На ньому не було нічого окрім білосніжного рушника, намотаного навколо поясу. Чорне волосся незнайомця досі було вологим і надзвичайно пасувало до його привабливого обличчя, прикрашеного короткою темною бородою. Поліна зустріла погляд чоловіка і потонула в чорних очах, які блищали веселими вогниками, вабили якимось особливим магнетизмом. Незнайомець посміхнувся, скануючи її обличчя. А Поліна відчула, що от-от розпливеться перед ним великою калюжкою.

— Привіт! — чоловік кивнув, а його оксамитовий голос пройшовся шкірою дівчини хвилюючим теплом.

— Д-добрий вечір, — Поліна наказала собі опанувати емоції, але впертий погляд неслухняно блукав міцним чоловічим торсом, милувався привабливим рельєфом м’язів. — Ем… Я…

— Заходь, — на величезний подив Поліни чоловік ширше відчинив двері, впускаючи її у квартиру. — Я вже зачекався!

— Справді? — дівчина нерішуче увійшла в просторий світлий передпокій. — Ви… Мене чекали?

— Звісно! — чоловік спокійно замкнув двері зсередини. — Може перейдемо на «ти»? Якось незвично зберігати формальний тон спілкування, враховуючи обставини нашої зустрічі.

— Ем… Добре! — Поліна вирішила, що Віра все ж таки додзвонилася босу і полегшено перевела подих. — Тоді може… Одразу до справи?

— Не заперечую, — чоловік знову посміхнувся і підійшов ближче. — Дозволь, допоможу тобі з верхнім одягом.

Від хвилювання пальці не слухалися і тремтіли, але Поліна все ж таки опустила на підлогу свою сумочку, розмотала шарф, стягнула шапку і розстебнула пуховик. Незнайомець став позаду і турботливо допоміг дівчині зняти верхній одяг.

— Хм, офісне вбрання? — чоловік повісив пуховик Поліни на вішалку і здивовано вигнув брову, зупинивши погляд на приталеній темно-фіолетовій сукні. — Незвично. Але мені подобається.

— Перепрошую… — розгублено пробурмотіла дівчина. — Не зрозуміла…

— Не зважай, — чоловік підійшов ближче і раптом лагідно огорнув долонями її руки. — Змерзла?

— Т-так… Трохи, — Поліна знову розчинилася в чорних очах, які вправно упіймали її погляд, гіпнотизуючи свідомість.

— Нічого, зараз зігрію! — чоловік поклав холодні дівочі долоньки на свої груди. — Ти така мила. Слухай, ми ж нічого не плутаємо? Ти дійсно до мене прийшла?

Поліна не зовсім зрозуміла це питання, але мовчки кивнула у відповідь. Відбувається щось дивне і треба якось прояснити ситуацію. Проте гаряча харизма незнайомця повністю гасила бажання опиратися.

— Ти збентежена, — руки чоловіка продовжували лагідно пестити долоні Поліни, що грілися на його міцних грудях. — Чому?

— Я не чекала, що… — язик плутався так само сильно, як і думки, тому дівчина важко перевела подих. — Ви… Тобто ти… Зустрінеш мене ось так…

— Я чимось налякав тебе? Не бійся, я не ображаю жінок.

Поліна наче загіпнотизована дивилася в його чорні очі, не в змозі відвести погляд. Вона майже забула, навіщо взагалі прийшла. Після шаленого дня біганини холодним містом було так приємно гріти руки на теплих чоловічих грудях. Втомленому тілу хотілося тепла та ніжної ласки. Серце Поліни калатало все швидше, розпалюючи чуттєву уяву, викликаючи бажання відчути дотики теплих рук незнайомця на своїй шкірі. Так не можна, вони ж бачаться вперше! Але як зберігати самоконтроль поруч з цим напівоголеним красенем, якщо вже навіть не пам’ятаєш, коли у тебе востаннє було побачення та нормальний секс? А сексу з таким чоловіком взагалі не було ніколи в житті. Поліна відчувала, що стрімко нагрівається до вибухонебезпечної температури, але чомусь просто не могла прийти до тями. Не розриваючи зорового контакту, чоловік повільно випустив її долоні, залишаючи їх грітися на своїх міцних грудях. А потім обережно сховав Поліну у своїх обіймах і накрив її губи поцілунком.