Глава 14: «Світло після бурі»

Після декількох напружених днів Лілія все ж наважилась виступити на благодійному концерті, що проводився в підтримку молодих талантів. Це був не просто ще один виступ – це була її можливість довести всім, що вона не зламається. І, головне, батько мав бути там. Вперше після лікарні.

Єгор весь день був поруч із нею – допомагав, підтримував, перевіряв апаратуру. В його очах було щось нове: не лише турбота, а й гордість. Він бачив, як вона росте, як змінюється, як стає тим, ким має бути – справжньою зіркою.

За лаштунками панувала метушня. Але як тільки Лілія вийшла на сцену – усе затихло. Світло прожекторів засліпило її, але серед глядачів вона чітко побачила тата. Він сидів у першому ряду, з легкою посмішкою на обличчі. Його очі блищали від сліз.

Вона почала співати.

Це була її нова пісня – написана в найтемніший період, коли вона майже втратила віру в себе. Але зараз її голос звучав чисто, впевнено, з силою, яка зворушила кожного в залі.

Коли музика стихла – на мить запанувала тиша. А потім вибухнули оплески. Стоячі овації. Лілія відчула, як серце наповнюється світлом.

Вона побігла до залу, прямо до батька. Обійняла його міцно, зі сльозами на очах.

– Я пишаюсь тобою, доню, – прошепотів він. – Ти зробила це.

Цей момент вона запам’ятає назавжди.

Після концерту Єгор підвівся до неї. Люди ще вітали її, хтось просив фото. Але він взяв її за руку і відвів трохи далі, в затишний куточок закулісся.

– Ліє… Я знаю, ти зараз на вершині, але я мушу сказати. Я… я закоханий у тебе. І давно, – зніяковіло усміхнувся він. – Просто… хотів, щоб ти знала.

Вона подивилась на нього, здивовано й тепло. І мовчки обійняла. Без зайвих слів – просто так, як відчувала.

Цей вечір став поворотною точкою. Світло після бурі, новий світанок.