Глава 2. Доля дарує шанс

   Наступного ранку дівчина прокинулася з дивним відчуттям – ніби щось мало змінитися. Вона не знала, що саме, але серце підказувало: цей день буде особливим.

   Після сніданку мачуха, як завжди, знайшла для неї безліч справ – прибрати у дворі, випрати білизну, натопити піч. Але сьогодні дівчина відчувала легкість, навіть коли працювала. В її голові звучала мелодія, яку вона несвідомо наспівувала, поки розвішувала білизну.

– Який дивовижний голос… – раптом почувся незнайомий голос за спиною.

   Дівчина здригнулася й озирнулася. Біля хвіртки стояв чоловік середнього віку в елегантному костюмі. Він уважно дивився на неї, ніби оцінюючи.

    – Хто ви? – здивовано запитала вона.

    – Вибач, що злякав. Я проїжджав повз і почув твій спів. Мене звати Олександр Коваленко, я займаюся музикою і шукаю таланти. Твій голос – це дар. Ти коли-небудь думала про те, щоб виступати на сцені?

Дівчина розгублено мовчала. Вона мріяла про це все життя, але завжди здавалося, що це неможливо.

  – Я… не знаю, – тихо відповіла вона.

   – Подумай, – усміхнувся чоловік. – Якщо захочеш спробувати, завтра буде прослуховування у міському театрі. Приходь. Це твій шанс.

Він залишив їй адресу й пішов, а вона так і залишилася стояти з аркушем паперу в руках, не вірячи, що це відбувається насправді.

   Але що скаже батько? І чи дозволить мачуха їй піти?

Вона знала одне: якщо не спробує – шкодуватиме все життя.