VIII

Вранці я прокинулась від того, що моя голова, здавалось, розколиться на маленькі частинки. В очі наче хтось насипав піску і все тіло жахливо ломило. - Що це зі мною? - думала я й не могла себе змусити відкрити очі. Зібравшись з силами я все ж підвелася. Зрозуміло одне: вчорашня пригода не пройшла безслідно, я захворіла. В кімнату зайшов Перший (ви ж пам'ятаєте, що я заснула у вітальні?), він завжди прокидаєтбся раніше за інших. 
- Доброго ранку, - звернувся до мене.
- Привіт, - відповіла я й сама здивувалась своєму голосу. Виявляється, я ще й охрипла.
- Ти захворіла?!
- Напевно, - прохрипіла у відповідь.
- Потрібно викликати лікаря! Зараз я зателефоную.
- Та ні, не варто. Зі мною все добре, просто простигла вчора. Я поп'ю гарячого чаю і все мине.
- Про що ти? Чай тобі не допоможе! Я йду по телефон! 
- Першиииий! - протягнула я, але на мої слова ніякої реакції не було. Перший пішов до кімнати аби зателефонувати лікарю.
- Через тридцять хвилин лікар буде тут. Я поки що приготую тобі гарячий суп. А ти лежи!
- Я краще піду у свою кімнату аби тут не розкидати мікроби.
- Так, це хороша ідея. 
За пів години прийшла молода дівчина-лікар. Оглянувши мене вона повідомила, що це звичайна застуда й не варто хвилюватись. Стандартний рецепт лікування: багато пити, лежати, приписала декілька таблеток і дала жарознижуюче. Перший все уважно вислухав і подякувавши лікарю відправив П'ятого, який прокинувся наступним в аптеку. Потім приніс мені гарячий суп з водорослями. Зізнаюсь, суп був не дуже, майстерність Першого в приготуванні їжі інколи залишає бажати кращого, але зважаючи на його турботу я зїла весь суп і зробила вигляд, що смачнішого в житті не куштувала. Тоді повернувся П'ятий з ліками і Перший змусив мене випити все як по рецепту. Таблеток я дуже не люблю і дуже рідко вживаю, але під тиском Першого й П'ятого я випила все.  В Кореї навіть якщо у когось просто болить голова, відразу йдуть до лікаря. Тут ніхто не займається самолікуванням, як популярно у нас, і навіть не знає назв таблеток. Буквально на кожному кроці є лікарня й ніколи немає довжелезних черг, медицина в цій країні добре розвинута. Також корейці не дозволяють собі довго хворіти, часто буває що леть тримаючись на ногах вони йдуть на роботу.  Це мені дуже не подобається, адже потрібно берегти своє здоров'я. 
Ще через тридцять хвилин до мене завітав Шостий з гарячим липовим чаєм, що виявився просто неймовірного смаку.
- Як ти це робиш? Чому цей чай такий смачний?
- Це мій секрет, -відповів посміхаючись.
Господи, його голос і усмішка змушують моє серце тріпотіти. Я не чула подібного голосу, такий напевно буває один на мільйон. Мені дуже шкода, що ви не можете почути цей голос, адже словами немає сенсу й пробувати описати його. Хоча, можливо, хтось і почує його, коли буде слухати їхні пісні, й навіть здагадається, що це саме той голос. А посмішка - це наче тобі усміхається маленьке дитя. 
Потім прийшов і Третій.
- Привіт! Як ти почуваєшся? 
- Привіт! Зараз значно краще, завдяки хлопцям.
- Це дуже добре. Температура не впала? - й він приклав свою долоню до моєї голови. В цей момент мені здалось, що я відразу вилікувалась, стало так добре. Я закрила очі й нічого не відповіла.
- Ще є температура, - відповів сам собі і забрав руку. - Гаразд, поспи трішки.
- Добре. 
Потім заглянули й Четвертий з Сьомим. Коли залишилась сама в кімнаті то вперше в житті я була навіть трішки рада з того, що захворіла. Стільки уваги й турботи я ще не отримувала. Хлопці щиро хвилюються за мене, а я можу собі дозволити попримхувати. Я ніколи не могла цього дозволити і це виявилось дуже приємно.
Коли я прокинулась то хлопців вже не було. Дивуюся сама собі, але від цього мені стало трішки образливо. Від думки про це я розсміялась. Як легко й швидко люди звикають до чогось доброго. Вчені довели, що для того аби виробилась звичка необхідно 21 день, але до того, що нам сильно подобається ми звикаємо вже за 2 дні. Й відмовлятись від цього нам важко.  
Коли встала аби попити води знайшла приготовані таблетки, й записку від Першого з наказом коли прокинусь обов'язково їх випити. Це було приємно. Я заварила собі чай і випила всі ліки. Почувалась краще ніж вранці. Ввечері температура знову піднялась. Й коли хлопці повернулись то Перший знову забив на сполох й хотів викликати лікаря. Четвертий мені пояснив, що це він так завжди переймається, коли хтось з його близьких хворіє. 
- Він вважає мене своїм другом?- думала я. Від цього було дуже радісно.
Я щаслива, що знайшла таких друзів.

Завдяки хлопцям через день я вже була здорова. Застуди наче й не було.

Я повертаюсь з супермаркету. Люблю ходити пішки й роздивлятися все навколо. На сходах стрибає усміхнена дівчинка в рожевому платтячку. День такий дивно тихий. Якось непомітно прийшло літо. Так, наче воно тихесенько підкрадалось й тоді раптово нахлинуло.Повітря сухе, але легкий вітерець робить його не сильно спекотним. Вулиця така спокійна, що на мить забуваєш де ти знаходишся. Здається, що ти не в шумному Сеулі, а десь в глибинці, далеко від міської метушні. Ще декілька хвилин назад була запилена й шумна вулиця, а тут за рогом, за декілька метрів, мир і спокій, аж дивно. 

- Ооо, Саро, ти вчасно!
- Скажи, хто з нас найкрасивіший?
-З ким би ти хотіла піти на побачення?
- Хто з учасників групи найкрутіший?
- Стоп! Що це ви всі на мене накинулись? І що це за запитання такі у вас?
- Розумієш, - почав пояснювати П'ятий, - ми тут сперечаємося, хто з нас найпопулярніший учасник групи й не можемо вирішити. 
- Ого, оце то придумали. Це неможливо вирішити, даремно не старайтесь.
-Чому? - запитав Сьомий. Можливо. Але це повинен вирішити хтось зі сторони. Ти підходиш на роль нашого судді. Винось вирок!
- Ні, нізащо! Я не зможу обрати когось одного з-поміж вас. Кожен з вас займає своє місце в моєму серці і виділити одного я просто не можу. Для мене це надто важке запитання. Я відмовляюсь бути суддею.
- Ні, саме тому що ми всі рівні в твоїх очах ти й повинна обрати когось! - заявив Четвертий.
- Але як я маю вирішити? За якими критеріями судити?
- В мене є ідея! - урочисто промовив Шостий. - Давайте ми по черзі сходимо з Сарою на побачення і той, чиє побачення виявиться найкраще й буде ідеальним кавалером. 
- Ти це серйозно?! - запитала я. Мене приголомшила така ідея.
- Так, звичайно серйозно. Я розумію, що ми наче рідні і все таке, але ти сходи з нами на побачення і дивись на це все ніби з сторони. Так ніби це не ти, а якась інша дівчина а ти спостерігай як ми будемо поводитись. 
- Мені подобається така ідея, - задоволено виголосив Сьомий.
- А я не впевнений що це гарна ідея, - сказав Четвертий. - Ви подумали як почуватиметься Сара? Їй ж буде незручно.
- Чому? Саро, тобі буде незручно? - запитав Сьомий. 
- Ну я не знаю, це щось незрозуміле. З однієї сторони мені подобається така ідея, хто б не хотів сходити на побачення з вами? Про це мріє вся Корея і багато дівчат з інших країн. А з іншої сторони, це якось не правильно чи що. 
- Погоджуйся, Саро, - благальним голосом звернувся до мене Шостий. 
Цей голос зводить з розуму і я зрозуміла, що не зможу відмовити.
- Ай, ну й нехай! З самого початку ця поїздка була велетенською авантюрою, то чому б і не продовжувати в тому ж дусі? Я згідна! 
-Вооооууу! - в один голос заволали хлопці. - Це неочікувано! Класно! 
- Що ж, давайте постараємось! - сказав Четвертий і поплескав мене по плечу.