VI

Коли ввечері хлопці повернулись, було вже далеко за дванадцяту і всі вони виглядали дуже втомленими і просто валилися з ніг.

- Я такий голодний, - промовив Шостий. Саро, принеси мені будь-ласка що-небуть поїсти.

- Іди вже спати! – сказав Другий. В такій порі ніхто не їсть.

- Що ти хочеш? Я приготую! – відповіла я Шостому.

- Неважливо, на твій смак.

- Може хтось ще голодний? – запитала я в решти хлопців.

- Ми всі голодні і дуже втомлені, - відповів Четвертий.

Я знала, що хлопці слідкують за своєю фігурою й будь-що не їстимуть, хоч і дуже зголодніли. Кулінарні навички в мене не погані, але з фантазією бувають проблеми, тому я довго не могла придумати що ж їм приготувати. До того ж, це потрібно зробити за декілька хвилин, адже наврятче вони зможуть чекати довше й не заснути. Я згадала, що сьогодні ходила в супермаркет по продукти на завтрашній сніданок й купила свіжий домашній сир. Білкова їжа на вечерю це саме те, що треба: і корисно, і смачно, і для фігури добре. Тому я швиденько розклала сир по тарілках, додала сметани, трішки цукру і фруктів, поставила тарілки на піднос і неначе дворецький пішла розносити вечерю. Було надзвичайно приємно, що кожен з них радіє моїй появі і з задоволенням накидається на їжу. Через п’ятнадцять хвилин знову зайшла по черзі в кожну кімнату, аби забрати брудний посуд. Всі вже міцно спали: Сьомий заснув в комп’ютерному кріслі, тому мені довелось його розбудити й прослідкувати, щоб він ліг в ліжко, Шостий спав без одіяла, тому мені довелось його вкрити а Перший взагалі заснув з тарілкою в руках, вони всі такі по-дитячому милі, коли сплять, що я почувалась багатодітною матусею.

Сьогодні я полюбила цих хлопців всім серцем.

Мене розбудила ніжна мелодія піаніно. Поглянула на годинник: було близько сьомої. Звук розливався в повітрі, переливався пастельними барвами, пробивався крізь стіни і вривався прямо в серце. Це була мелодія ранку, мелодія гармонії й мелодія щастя. Все тіло покривалось мурашками і свідомість наче полишала, душа виривалась, зєднувалась з мелодією і кружляла в танці, осяяна сонячним промінням, яке заглядало крізь вікно, аби теж приєднатись до забави.

І раптом все припинилось: музика стихла і все повернулось на свої круги. Спочатку я подумала чи не заснути мені ще, але було вже надто світло, тому підвелась аби заварити собі кави. Коли наливала каву в горнятко, почула, що хтось знову почав грати. Це була інша мелодія, але не менш насичена емоціями і барвами. Від цих звуків за спиною виросли крила й я перестала відчувати землю під ногами. Планета зупинилась, все завмерло і потухло, був тільки ранок і мелодія та я і піаніст. Поки свідомість блукала десь в повітрі, ловлячи звуки, ноги прямували до їхнього джерела. Я незчулась як опинилась в кімнаті з фортепіано, за яким сидів Другий. Його рухи зачаровували: він торкався клавіш не лише пальцями, а й розумом і серцем. Здавалось, що він десь у іншому вимірі і немає ніякого стосунку до цього світу і до мене.

Другий закінчив грати і повернувся обличчям до мене, прямо й твердо дивлячись мені у вічі. Я дещо здивувалась, адже думала що була не поміченою.

- З тебе міг би вийти відомий піаніст, - сказала я.

- Дякую! Мене потішили твої слова. Візьму до уваги, і якщо раптом з репом щось піде не так, то стану піаністом, - усміхаючись відповів.

- Не думаю що щось може піти не так.

- Я теж не думаю що це може статись, - усміхнувся.

- Та все ж, ти надзвичайно талановитий, я не підберу слів.

- Говориш так, ніби розумієшся на цьому. Ти теж граєш?

- Ні, я не вмію. Але дуже люблю музику, часто слухаю класику і бувала на концертах відомих піаністів. Тому, можна сказати, я дещо розуміюся.

- Хочеш спробувати?

- Звичайно! Але я справді не вмію, не думаю що щось з цього вийде.

- Я тобі допоможу, сідай за інструмент.

Я з дитячою радістю всілась за піаніно. Другий заграв уривок з балету «Вальпургієва ніч» Шарля Гуно – ту частину, яку можна почути в рекламі «Рафаелло». Дивлячись як легко його пальці рухаються по клавішах, здалося що й в мене все вийде. Тоді він знову повторив малесеньку частинку уривку.

- Цю частину ти сьогодні вивчиш.

- Так мало?

- Не думаю, що це мало. Тобі буде не так легко, як здається на перший погляд. Ось дивись, повтори цю частинку за мною.

Ре – мі – фа-дієз – ре – ре-бемоль – ре – мі – фа-дієз – фа-дієз – соль – ля – сі – мі.

- Дуже просто. Це перша частина.

Скажу вам, що це й справді виявилось не так вже й просто. Я плутала клавіші, випадково натискала не ті, що потрібно, але зрештою приблизно через двадцять хвилин я змогла зіграти цей уривок без помилок.

- Добре, тепер спробуй другу частину, - сказав Другий.

Мені було незвично отримувати стільки уваги від нього. Я в цьому домі живу вже два тижні і за цей час ми майже не розмовляли. Здавалось, що він мене просто не помічає.

Фа – фа-дієз – соль –ля –ре другої октави. Ре-бемоль другої октави – сі – соль-бемоль – ля.