V

Вранці я прокинулася від шуму за дверима. Відразу не могла зрозуміти де я знаходжусь. Почувалась прекрасно – давно вже так добре не висипалась. Ліжко тут було значно зручніше, аніж те, що в готелі – там я спала немов би на досці і коли прокидалась, то все тіло боліло, а тут було зручно, неначе в королівських покоях. Повільно до мене прийшла ясність і я згадала, що я на новій роботі і в новому домі. Ще декілка хвилин поніжившись я підвелась, надягнула тапочки, привела себе в порядок і вирішила вийти й подивитись що це за шум. Галас долинав з кухні, тому направилась саме туди. Біля стола стояв повар, який готував сніданок і я подумала як добре, що мені не доведеться куховарити. Це був високий (приблизно 180 см) темний брюнет, одягнений в широку футболку, рвані джинси і обв’язаний чорним фартухом, його руки вправно нарізали овочі, а в темних очах миготіли іскорки – було помітно, що він отримує велике задоволення від того, що робить і все це виглядало дуже елегантно. Хлопець щось сказав, і тільки тоді я помітила, що неподалік нього, на високому стільці, є ще хтось. Він відповів щось повару і кухня залилася щирим сміхом. Коли повар засміявся, вся його елегантність розвіялась, як дим на вітрі – його сміх був дуже комічним і заразним. Хлопці мене не помітили, тому я могла спокійно роздивитися їх, але коли я почула цей сміх, то ледве стрималась, аби також не розсміятись. На стільці сидів ще один красуньчик, «мені скоро голова піде обертом від стількох красивих хлопців» - подумала я.

Той, що сидів на стільчику помітив мене й привітно усміхнувся. Він виглядав дещо молодшим за повара,  в його темному каштановому волоссі гралися сонячні проміньчики і він всім своїм виглядом вселяв щиру дитячу радість. Поруч з ним відчувався такий заряд енергії, що напевно, якби ви були дуже втомлені, то коли підійшли б на невелику відстань до цього хлопця, вашої втоми відразу б не стало. Він щось сказав до мене, але я, звичайно ж, нічого не зрозуміла.

- Доброго ранку! – сказала я, входячи у кухню. – Я не розумію корейської, тому, якщо можливо, говоріть до мене англійською.

- Доброго ранку! – відповів той, що сидів на стільці. А повар кинув на мене такий холодний погляд, що мені геть стало не по собі. «І як він міг мені видатися красивим» - відразу подумала я, «адже ж навіть не привітався. Надто гордовитий як для звичайного повара».

- Як спалось? – продовжив розмову «каштанове волосся», енегрійно розмахуючи ногами.

- Дуже добре. Почуваюся виспаною – відповіла я, червоніючи й хвилюючись, і вже відкрила рот, аби представитись, як раптом почула:

- Доброго ранку, народ! – це був Четвертий.

Коли він увійшов, мені відразу стало спокійно. Тепер я знала, що все буде добре і можна більше не хвилюватись про знайомсво з усіма. Я впіймала себе на думці, що хоча бачу цих людей вперше, їхні обличчя видаються мені вже знайомими. В мене дуже погана пам'ять на імена, але варто мені хоч раз побачити людину і я її обов'язково запам'ятаю, тому ця думка була дивна.

- Як спалось, Саро? – запитав Четвертий.

- Дякую, я чудово виспалась, – відповіла я.

- Ти вже познайомилась з хлопцями?

- Ще не встигла.

- Тоді я вас познайомлю. Це – Перший, й він показав на повара. Він наш сонбе.

І Перший, ще не зовсім розтративши ввічливість, вклонився.

- Рада знайомству! – промовила я й вклонилась у відповідь.

У Кореї зазвичай привітання супроводжується церемоніальним поклоном.

- А це Сьомий,- і вказав рукою на хлопця, що сидів на стільці. – Він у нас макне.

- Привіт! – промовила я, супроводжуючи свої слова легким поклоном.

Поясню вам детальніше ці назви, щоб ви могли зрозуміти хто є хто. У повсякденній мові, корейці використовують слово сонбе для позначення наставника (не в прямому сенсі) а також для більш значної людини у професії. Слово макне використовують для позначення наймолодшого члена групи або дитини в сім’ї. В Кореї, майже у всіх сферах життя, надзвичайно важливе значення мають вік і соціальний статус. Простими словами, чим ти старший, тим тобі краще (якщо звичайно, ви не думатиме про те, що з віком наближається час вашої смерті, але ми не будемо про сумне). Це пов’язано з тим, що серед азіатських країн, сильно схильних до конфуціанства, юнаки повинні проявляти повагу до літніх людей. Наприклад, якщо хтось вступив до університету перед вами, ви, хонбе і повинні висловлювати повагу сонбе, і ви в деякому сенсі вважаєтеся «нижче» за статусом, ніж він. Справжня природа цього типу взаємодії і відносин, звичайно, набагато складніша, аніж це пояснення, причому це не схоже на те, що літня людина може вільно ігнорувати будь-кого, хто молодший від нього або неї. Це просто ілюструє важливість віку в корейській культурі.

Звернення в корейській мові – це взагалі окрема філософська, а не тільки граматична тема. Це не просто назва опонента, а ще й ціла культура, яка відображає менталітет корейців. Коли ви звертаєтесь до когось, то по-перше, необхідно визначити стиль спілкування - офіційний або простий. Старших за званням, статусом, віком ніколи не називають по імені. До них звертаються, називаючи посаду (саме тому ритуал обміну візитками строго дотримується). Якщо обстановка неформальна, також використовують слова на тему сім'ї, родинних зв'язків: всім відоме оппа - звернення дівчини до хлопця старшого за неї. Називати по імені в Кореї можливо тільки друзів, причому молодшого або однакового з вами віку. При зверненні до рівних за віком і положенню або до молодших разом з прізвищем вживається частка осі (пан).