IV

Проживши в Сеулі місяць я ясно розуміла, що закохалась в це місто. Натхнення, за яким я сюди приїхала, знаходило мене то по-серед вулиці, то в метро, то в готелі, або в кафе, я завжди носила з собою записник і занотовувала все, що спадало на думку. Мені чомусь більше подобається писати ручкою, але потім ці всі гори незрозумілих думок я приводжу у логічний порядок на своєму ноутбуці. Але дуже швидко з'явилась одна проблема - гроші. При тому, що я майже нічого не купувала, грошей майже не залишилось. Щодня я витрачала 190 юанів на готель, що приблизно дорівнює 780 українських гривень. Можу сказати тільки те, що їжа в Сеулі вартує на багато більше ніж в Києві. Снідала я зазвичай у кав’ярні, яка знаходилась поблизу готелю, там були помірні ціни, затишна атмосфера і до того ж відсутність відвідувачів по ранках робили для мене цю кав’ярню ще привабливішою, тому часто під час сніданку я брала з собою ноутбук і писала. Я була впевнена в тому, що тепер в мене точно вийде написати таку історію, яку я хотіла. Обідала в ресторанчиках, кафе або купувала що-небуть у вуличних продавців – в різних місцях, адже щодня їхала у іншу сторону, щоб побачити якомога більше. На вечерю купувала в супермаркеті йогурт або фрукти. За порадою Кори я відразу купила собі місячний абонемент на проїзд, таким чином зекономила досить велику суму.  Купила декілька сувенірів, адже ж коли повернуся додому, то хочу мати щось, що нагадуватиме мені про цей чудовий час. Якщо ви коли-небуть будете у Сеулі, то обов’язково завітайте на вулицю сувенірів Інсадонг, але попереджаю, не беріть з собою багато грошей, тому що тут вони розходяться миттєво. Ця вулиця дійсно особлива, не знаю,  чи знайдете ви ще десь таку. Тут перемішується все – дешеві столики і дорогезні ресторани, величезна кількість всіляких фірмових магазинів і лавочки з різноманітними сувенірами, картинні галереї, барахолки та лавочки з вуличною їжею і всім, що можна продати туристу. Ще однією особливістю цієї вулиці є те, що всі написи тут повинні бути тільки на корейській мові, ви не знайдете тут жодної вітрини з англійськими літерами. Життя тут кипить немов лава у розбурханому вулкані. Ще один дуже зручний плюс для туриста це те, що є інформаційне бюро, в якому люди добре розмовляють англійською і розкажуть все, що вас цікавить. 

         Отож, надзвичайно бережно відносячись до витрат, я все ж розтратила більшу частину суми, яку мала з собою. Я розуміла, що максимум через тиждень потрібно буде повертатись, але від однієї думки про це мене охоплював смуток, я хай там що, а хотіла залишитусь тут ще хоч на трішки. Добре подумавши й зваживши всі плюси й мінуси я вирішила, що хочу залишитись ще на деякий час, а оскільки для цього мені потрібні гроші, то я знайду собі підробіток. Найбільшою проблемою стало те, що я не знаю корейської мови, а всюди, звичайно ж, була потрібна людина, яка розмовляє корейською, для іноземця виявилось важко знайти роботу. Я розповіла Корі про своє бажання залишитись й про пошук роботи і вона пообіцяла допомогти, сказавши, що обов’язково зателефонує, якщо знайде що-небуть для мене. Пройшов майже тиждень і мої невдалі пошуки надзвичайно втомлювали, тому я вже збиралась телефонувати в аеропорт і бронювати квиток, як раптом зателефонувала Кора. 

- Привіт! Маю для тебе новину! – радісно заявила вона.

- Привіт! Сподіваюсь хорошу? Я саме збиралась телефонувати в аеропорт.

- Аеропорт відміняється! Я знайшла для тебе роботу і вже домовилась про зустріч з роботодавцем.

- Невже?! Ти мене просто ощасливила! – стрибаючи від щастя викрикнула в трубку.

- Тихіше, тихіше. Робота звичайно не супер престижна, але платитимуть добре. Одна фірма шукає прибиральника в гуртожиток, в якому проживає відома музична група, тому вони навіть з більшою радістю візьмуть до себе людину, яка не розуміє корейської. Вони ретельно слідкують аби ніхто не дізнався нічого зайвого  Але тобі все ж доведеться підписати контракт про не розголошення будь-якої інформації про групу і все, що з ними пов’язане. Коли ти підписуватимеш контракт, я піду з тобою і все ретельно перечитаю, аби потім у тебе не було проблем. Сама розумієш, це серйозні речі. Ну то як, ти згідна?

- Розумію. Звичайно згідна! Мене не цікавить хто там проживає і точно не розповідатиму про пожильців ніякої інформації, свого життя достатньо, тому я з радістю все підпишу, це не проблема. Мені важливо щоб добре платили і я мала вільний час, щоб відвідати всі місця, які запланувала.

- Ну це я тобі гарантую. Тоді зустрінемось завтра, я заїду за тобою о дев’ятій ранку, на десяту буде співбесіда. Там і все вирішиться. Одягнись у щось просте і зручне.

- Гаразд. Дуже дякую, ти мене врятувала!

- Не перебільшуй. До завтра!

- До зустрічі.

Я не могла повірити в почуте. Після майже тижня поневірянь і безрезультатних пошуків мені нарешті пощастило. Я перебрала весь свій гардероб, щоб знайти щось красиве і просте, адже було важливо сподобатись роботодавцю аби отримати цю роботу, потім декілька раз прорепетирувала, що говоритиму і для того, щоб очікування не було таким довгим, вирішила відвідати старий буддистський храм - Jogyesa Temple. Це один з найстаріших храмів Сеулу, він вважається серцем корейського Дзен-буддизму. В цю пору храм виглядає казково прекрасним – вся територія, яка його оточує, виглядає величезним квітучим садом - квітами вповиті дерева, фігури казкових героїв з дротяних каркасів, клумби, що органічно перетікають одна в іншу. Хоча, якщо і не було б квітів, цей храм залишиться дуже красивим і урочистим, він завжди сповнений людьми, проте тут дуже тихо й спокійно. Після відвідин храму зайшла у невеличкий ресторанчик, що знаходився по дорозі до хостелу аби повечеряти. Замовила собі якпаб – це така солодка рисова каша, та зелений чай. Повечерявши вирушила в хостел. Цього вечора я лягла в ліжко втомленою і по-особливому щасливою, в голові вже в соте прокручувала можливі варіанти завтрашнього дня і ніяк не могла заснути.