ІІ

Величезне задоволення для мене приносить перегляд аніме. Це моя невеличка слабкість. Всі мої друзі завжди дивувались, не розуміючи, як мені це може подобатись. Я знаю, що в Європі, на відмінну від Азії, аніме не особливо популярне, але мене не турбує думка інших, або ж популярність чи не популярність того, що я люблю, - мені це подобається і все. Тому я ніколи не зважала на те, що мене не розуміють, а насолоджувалась кожним новим фільмом. Найбільше мені подобається переглядати роботи Макото Сінкая – режисера й аніматора, вони мене надихають, переглянула їх по декілька раз, й щоразу думаю що хотіла б бути автором усіх цих історій.

Цього дня мені чомусь не хотілось дивитись своє улюблене аніме, хоча зазвичай воно допомагає мені перевести подих. Осіння хандра заполонила моє серце й у душі було так само похмуро як і на вулиці. Нічого робити не хотілось і тому вирішила подивитись фільм, на очі потрапив «Їж, молись, люби» - давно про нього чула, ну от і є можливість врешті переглянути. Після перегляду я зрозуміла, що мені потрібно, щоб позбутися цього нав’язливого відчуття нереалізованості. Вирішила зробити так як головна героїня: покину все, і поїду в іншу країну. Гроші в мене були, я ще з початку навчання відкладала на ЩОСЬ хороше. Зазвичай люди відкладають гроші на «чорний день», але я чорного дня не чекала, не потрібен він мені. А от чогось несподівано хорошого чекала завжди, десь глибоко в душі в мені завжди росла маленька ніжна квіточка надії на хороше, яку я старанно щодня поливала. Так чи інакше з нами станеться те, що має бути, але очікування чогось доброго куди прекрасніше цього задушливого страху перед поганим.

Залишалось вирішити куди ж мені податись, і це виявилось не так вже й легко. На світі так багато прекрасних місць, цікавих країн, неймовірних краєвидів. Обрати країну, в якій я б хотіла пожити виявилось набагато важче ніж здається на перший погляд. Я відкрила карту світу, переглянула велетенську кількість різних сайтів з описами найкращих місць, але від цього тільки ще більше заплуталась.

Декілька днів я не могла визначитись й тому, втомившись від пошуків, вирішила подивитись своє улюблене аніме. Це завжди допомагає мені розслабитись, цього разу я обрала для перегляду «Дівчина, що підкорила час» - аніме фільм одного з улюблених режисерів - Мамору Хосоди. Й раптом, під час перегляду, мене осяйнула думка, що варто поїхати до Азії. Обирала між Японією і Південною Кореєю і врешті зупинилась на Кореї. Важко сказати, чому я обрала саме Корею, лише тепер я розумію, що тоді вирішувалось все моє майбутнє життя. Вся справа в тому, що наше життя – це складний велетенський пазл, який складається з дрібнесеньких частинок і навіть коли нам здається, що те що сьогодні з нами сталось зовсім не важливо, не зв’язано ні з чим, то це не так – кожна ситуація і кожен наш вибір врешті приведе нас до певної точки і лише коли ми дійдемо до неї, тільки тоді зрозуміємо цей зв’язок, звичайно якщо будемо уважними. Іноді нам варто придавати більше уваги буденним дрібницям і прислухатись до навколишнього світу, як це зробила я.

Мої дії не завжди піддаються логіці і нормальному поясненню. Я знала, що не розумно їхати в Корею – мови я, як і більшість пересічних українців не знаю, жодного слова корейською  не прочитаю, а ці їхні ієрогліфи для мене взагалі всі одинакові. Але я заспокоювала себе думкою, що знаю російську, англійську, німецьку і французьку, - знання п’яти мов, враховуючи рідну, українську, мені допоможе вижити в будь-якій країні.

Переглянувши вартість авіаквитків і прожиття в готелях Сеулу я зрозуміла, що грошей, які в мене є, все ж не вистачає. Я мала на білет і на тиждень – два проживання, але зважаючи, що я вирішила їхати як мінімум на 2 місяці, то ця сума була просто смішною. Та це мене не зупинило, адже я дуже вперта людина і якщо вже щось надумала, то хай там що, але втілю свою задумку в життя. Тому влаштувалась на додаткову роботу, - баристом в мобільну кав’ярню, заробітна плата звичайно не велика, але все ж це щось, а ще плюс чайові, разом з основною роботою вийшло досить не погано, також я паралельно, ще з другого курсу університету, займалась копірайтингом, й це приносило не поганий прибуток. Зізнаюсь вам чесно: було важко, я навіть схуднула на 3 кг., але ж ні для кого не секрет, що дівчата в переважній більшості задоволені, коли худнуть, і я не виняток тому не скажу що це мене засмутило. Я дуже старалась, аби швидше зібрати потрібну для подорожі суму, відмовляла собі в усьому, в чому могла, аби зекономити більше.

І ось нарешті він прийшов - день, коли в мене була необхідна сума для поїздки. На вулиці вже настав останній день березня, а я була неймовірно щасливою: моя мрія в моїх руках, я могла її здійснити.

Коли вирішила їхати в Корею, то почала активно шукати різноманітну інформацію про традиції і культуру цієї країни. Одного дня натрапила на одну музичну групу, яка співає у стилі, який  називають K-pop. K-pop (абревіатура від Korean pop) — це така суміш, яка охоплює безліч стилів поп-музики Південної Кореї, включаючи різні напрямки танцювальної музики, електропоп, хіп-хоп і сучасний ритм-енд-блюз. Так от, відтоді як почула цю групу, більше ні дня не можу провести, щоб не послухати хоч однієї з їхніх пісень. Знаєте, бувають такі пісні, що коли ти їх слухаєш, то здається, що твоє серце ось-ось розірветься, воно одночасно і стискається і розширюється так сильно, як тільки здатне. Коли від голосу твоє тіло вкривається мурашками, а кожна клітинка починає танцювати. Коли ти вже не контролюєш свою ногу або руку, яка рухається в такт пісні, коли твої губи самі починають підспівувати, й тобі вже не важливо, що оточуючі на тебе здивовано поглядають, і думають, що в тебе не всі вдома. Ці хлопці роблять саме таку музику і я просто закохалась в їхні голоси. Музика – це універсальна мова, яка єднає віки і народи,  єднає різних людей, різні країни, різні релігії і світосприйняття, вона поєднує душі, вона доступна для кожного, не залежно від соціального статусу і багатства. Саме музика поєднала мене з Кореєю, і це сталося ще тоді, коли я була далеко від цієї країни.