IX

Не знаю, чи очікував Третій такого натиску, коли брав на себе всю відповідальність. Одні обвинувачували його називаючи зрадником, інші навпаки - підтримували, адже вважали що кожен заслуговує бути з тим з ким йому хочеться. Тиск зі сторони фанатів та ЗМІ був колосальним. Найревнивіші фанати написали петицію в компанію з проханням звільнити Третього. Це як на мене зовсім несправедливо по відношенню до кожного артиста, чи це Третій, чи це будь-хто інший. Мені ніяк не вкладалась культура корейців вважати кожного артиста за свого особистого. Якщо хочеш бути улюбленцем публіки, забуть про особисте життя! Або ж приховуй його так старанно, щоб навіть найближчі люди про нього не могли здогадатись. Фанати поділились на два табори, одні - в підтримку Третього, інші - поливали його брудом та звинувачували в своїх розбитих мріях.

Я почувалась приголомшеною і побитою. Як можна пережити такий натиск? Де взагалі Третій, та й всі хлопці, беруть сили стояти проти цього всього? Виявляється в зірковості є інша сторона. Яка прихована від нас, звичайних людей. Ми бачимо завжди щасливих та усміхнений своїх улюбленців і навіть не здогадуємось, що за цією усмішкою може ховатися глибока біль. Компанія відхилила прохання фонатів про відсторонення Третього. Та й тих, які його підтримували, на щастя виявилось більше. Люди, які цінували артиста за його талант та роботу, а не за свої фантазії створили колосальну підтримку. Тому скандал, хоч і набрав широкий розмах, але повільно почав обертатись для всіх в хороше русло.

Директор вирішив мене звільнити. Гроші на білет я витратила. Повертатись немає куди й немає за що. Роботу втратила. Йти теж немає куди. Ситуація здається дурною до абсурду. Це принизливо брати в когось гроші, тому я відмовилась коли Четвертий давав мені їх і відмовилась від пропозиції Третього зняти мені квартиру. Вдалося знайти кімнату на горищі в одному з бідних районів Сеулу. Тут красиво… Будинок знаходиться високо, й хоч в ньому лише два поверхи, з вікна мені видно все місто. Та грошей мені вистачить ще на кілька днів. Я не падаю духом, адже цим справі не зарадиш. Взагалі, намагаюсь ніколи не падати у відчай й сподіватися на краще. Коли чекаєш доброго то воно й приходить. З своєї сторони потрібно робити все можливе, аби покращити ситуацію, але при цьому чекати щастя: тільки так можна досягти успіху.

          Я знайшла підробіток у магазині – складаю та сортую продукти. Платять не багато, але вижити можна, тому на перший час, думаю підійде. Незнаю яким чином, але мені потрібно за щось жити та ще й заощаджувати аби купити білет на літак додому. В якусь мить подумала про те, що це було божевіллям ось так взяти й приїхати сюди. Чому мене ніхто не зупинив? Чому я не обдумала все десять раз перш ніж прийняти таке рішення? Чи це все не було великою помилкою?

          Сьогодні до мене заявився Другий. Ввійшов не стукаючи й обізвав впертою дуриндою.

- Мені ображатись?

- Потім зробиш це, а зараз збирай свої речі.

- Навіщо мені їх збирати? Я щойно переїхала.

- Ми їдемо додому. Ти повертаєшся в наш будинок.

- Що? Куди я повертаюсь?

- Ми поговорили з директором і перевпевнили його повернути тебе.

- А мене не думали запитати?

- Не думали. Всі прекрасно знають, що ти не схочеш.

- Я не збираюсь повертатись після того як мене виставили за двері. Оце вже ні! Звільнили – ну й нехай. Я не пропаду, знайду вихід!

- Якраз таки пропадеш. Що ти робитимеш в країні, в якій незнаєш навіть мови? Митимеш посуд? Прибиратимеш ресторани? Таку ти роботу хочеш? Серйозно?! І багато ти так заробиш? Ти дурна? 

- Не хочу таку роботу і я не дурна! Що за тон?

- Ну от, ти не дурна. Тому перестань впиратись і йди збирати речі. Ми дуже довго й важко добивались того, щоб тебе повернути. Це вперше наша думка кардинально відрізнялась від думки директора. І ти хочеш зараз сказати мені, що ми надаремно леть не розсварились? Це не жарти, Саро! Будь ласка, не виставляй нас перед директором повними кретинами.

- Не варто було цього робити.

- Я так не вважаю, ми вчинили правильно. Й ти будь-ласка вчини правильно. Відкинь свою гордість й будь розумною дівчинкою. Інакше я змушу тебе силою.

Я відразу побачила в своїй уяві цю картину: Другий скрутив мене й засунув в автомобіль, потім послав кого-небуть за речами й так само приволік до будинку. Перспектива так-собі, якщо чесно.

- Гаразд, твоя взяла. Ти вмієш впевнювати. Допоможеш зібратись?

Коли я ввійшла в будинок, не змогла стримувати сльози. Я й уявити не могла, що стала для хлопців такою дорогою й розплакалась, наче дитина та ніяк не могла зупинитись. Вони так тепло мене зустріли: з усіх сторін оточили мене, наче діти рідну маму й почали обіймати. Ніколи не переживала нічого подібного. Дядечко не вмів виявляти своїх почуттів, мене рідко обіймали. Я завжди, десь глибоко, почувалась самотньою...

- Я вже незнаю, як її заспокоювати, - врешті зітхнувши промовив Сьомий.

-Я люблю вас, - рюмсаючи відповіла я й опинилась всередині братерських обіймів.

****

Незабаром все повернулось на свої круги й дні пішли звичним ходом. Кожен займався своїми справами, а ввечері усі збирались разом й весело проводили час. Тепер я почала обережніше поводитись з грошима й щоразу відкладати на повернення. З дому майже не виходила.