Сум'яття і Відчуття

...Всіх вітаю. Не знаю, в кого який сьогодні день. Та я рада, що у вас є час прослухати мої бентеги й думки. Це не вірш і не проза. Не поетство й не твір. І не гумор, не стрес. Це життя моїх діб. Сьогодення й минуле. Переплилось все в одне.

"Це моя спроба висловити думки в літературній обгортці та з присмаком музики(в моїй голові)"...

—Настав час, дитино. Цей день знаменує печаль і скорботу. Виступи так, як того від тебе чекають.

—Ви не розчаруєтеся, пані.

Хвилювання пробирали мене до нутра, бо ж уперше, перед такою кількістю глядачів мені доведеться демонструвати свою творчість. Та за мить до сцени мене зустріла подруга:

—Чи це те, що хотіла сказати своїм виступом?

"Що?" -  на мить подумала я.

—А для кого ти створила цей твіровірш, згадай! Твори серцем, люба. Складай душею і декламуй відчуттям

Я замовкла. Мене вивели на сцену. Викладачка оголосила виступ. Час іде, та я мовчки стою. І мене немов переклинуло. І я згадала, чому. Чому це написала. І чимширше усміхаюсь.

«Це радісна оповідь. Така люба мені. І я стою перед вами усміхнена в цей нещасливий день. Чому? Бо це той день, два роки тому, коли я відчула момент радості. Це часи злобні й лихі, коли в мене забрали можливість з'їсти шматочок хрусткого хлібчика і запити чистенькою водичкою. І тоді я заплющила оченятка дитячі свої.

І поволі згадувала той день свій найяскравіший...

Коли батьки усміхались, чи жартівливо сварились,

Коли родичі палко теревені розводили про минулі літа.

Літній порух вітрів чи білесеньке сонце, зимовий пейзаж чи осінні тривоги.

Як навесні гололід чи калюжі рясні.

А з квітня по серпень городи част`і.

Як мовила дурість, а всі щиро сміялись,

як цукерку ту з братом не могли розділить.

Як ридали під дощ чи реготали зі снів.

Як страхи всі нав`одили в геловінськії дні.

Передн`і свят`их свят і поспіх сім'ї, бо разом не встигали готувать для усіх.

Як в душі ми співали, як гладил`а я котів. 

Я писала тоді про власную смерть.

І з новеньким ударом великих ракет.

Я лякалась, що ось, настане скоро кінець.

Не помітила я як сама не своя, як щоразу до смерті готуюся я.

А вона знову й ближче, недалечко стоїть.

І криваво махає мені знову услід.

І марення ці переслідують всіх.

Усіх, кому страшно щось втрачать у житті.

.. І я радію, що попри її смерть. Попри свою смерть на папері і у своїх переконаннях я не вмерла. Я все ще жива. Чомусь, є-так. 

І вам я хочу сказати тихенько.

На вушко, аби почули усі.

В миті найбільшого болю і злоби,

в миті гіркого смутку й туг`и.

Згадайте найбільш прекрасні миті життя.

Коли їли удосталь, й дивились на небо,

як вітер листя колише, часом пливе.

І тихенько зрадійте.

Усміхніться дуженько, щоб зуби всіленькому світу показати.

Помоліться про себе, в душі.

І подякуйте долі, що в вас ці миті були....