Щасливчик ШІ

- Не чіпай, я сказав! Скільки можна повторювати! Як дам зараз по руках! – голос Майстра розрісся по класу і всі учні зацікавлено підняли голови від нудного опису паромузи, яку  наказав досконально описати вчитель.

Гранко Мертанто, котрий стояв у кутку, швидко відсмикнув пальці від гладенького полірованого боку робота, що стояв поряд із ним. Весь клас був захаращений різними експонатами: механізмами, агрегатами, недіючими машинами та іншими речами, які були несправні, або працювали погано, тому використовувати їх у повсякденному житті вже не можна було, а от демонструвати на них досягнення та особливості сучасної науки й техніки – якраз було зручно. Наприклад, штрикалка вже не могла вдаряти отруйним гостряком, але показати, як це боляче – будь ласка. Вчитель використовував її для демонстрації хитрих інструментів, на які й не подумаєш, що вони смертоносні.

Роботові місця на полицях і стелажах, які височіли аж до стелі під стінами, вже не вистачило – і його поставили в куток. Так, як і Гранка. Не в сам куток, бо він був просто необхідною частиною класу – важливим місцем покарання неслухняних учнів, а трохи збоку. Але школярі вважали, що куток – це місце і для робота також, тому так і казали: «стояти з Пруфом», або «пішов до Пруфа», тобто в куток, на покарання.

Пруфа так прозвали, бо на спині в нього була заклепка з номером партії. «ПРУФ-391» - так було написано блискучими металевими літерами й цифрами.

Гранко часто стояв у кутку, тому вважав Пруфа своїм другом, і навіть інколи мріяв, як той оживає, і хлопець розповідає йому про всі свої новини й досягнення.

Вистоявши весь відведений вчителем у кутку час, а саме, точно тридцять хвилин, Гранко поплентався на своє місце. За п’ятнадцять хвилин, що лишилися до кінця уроку, йому потрібно було дописати контрольну роботу і ще й допомогти потім зібрати вчителеві деталі у великий саквояж, який він завжди носив з собою.

День не задався із самого ранку. Мартаніка стояла і посміхалася Крусту, а це значить, що він почав підбивати клинці до дівчини, і, швидше всього, запросить її на цьогорічний шкільний бал. Адже він вихвалявся перед хлопцями, що перша красуня школи буде його партнеркою під час Вальсу Шестерень. От халепа!

Сам Гранко страшенно соромився не те, що заговорити з Мартанікою, але й просто підійти до неї. Що вже говорити про запрошення на бал!

Ця дівчина дуже йому подобалася, але про це ніхто не знав, тільки робот Пруф, з яким Гранко іноді розмовляв під час прибирання в класі, а також Крися, теж однокласниця хлопця. Вони дружили із самого садочка, Крися була «залізним хлопцем»! Завжди допомагала у всьому, Гранко міг у ній завжди бути впевненим, як у самому собі. Крися придумувала способи, як завоювати серце неприступної Мартаніки, але всі вони поки що із тріском провалювалися. Бо Гранко все сам псував. Бачив дівчину своєї мрії, незрівнянну Мартаніку, - і впадав у ступор.

Додому вони йшли разом із Крисею, вона жила в сусідньому під’їзді їхньої п’ятиповерхівки. Гранко був похмурий і злий, отримав погані оцінки, ще й знову вгледів, коли зі школи виходили, що Мартаніка з Крустом додому разом пішли. Зате в Крисі рот не закривався! Вона розповідала про те, як вичитала в одній старовинній книзі про те, як можна оживити старовинного робота. Такого, наприклад, як Пруф. Адже він стоїть у їхньому класі залізяка залізякою, а так би рухався, може б, щось говорив! То в нього на спині, виявляється, не просто така широка заклепка з написом, під нею є спеціальний екран, і якщо його відкрити і ввести спеціальне слово, «код» чи «пароль» називається, то він оживе! І виконає одне із твоїх заповітних бажань! Недарма таких роботів називали «Щасливчиками ШІ».

- Як? – перепитав Гранко, зненацька зацікавившись розповіддю Крисі.

- «Щасливий ШІ» чи «Щасливчик ШІ», так неначе, - зраділа Крися, нарешті почувши від друга хоч слово, бо дуже хвилювалася за хлопця.

- Гм. І це справді можливо, щоб виконав бажання? – перепитав він.

- Наче так, - знизала плечима Крися. – Не знаю, що значить "ШІ", можливо, він вироблений китайськими вченими у давнину, адже в них там усіх короткі й дивні імена були в Епоху Роботизації та Буму. Але після того, як було заборонено електрику й цифрові технології і знищено всі предмети, з цим пов’язані, заборонено роботи й механізми, які працювали на електричному струмі, і весь світ перейшов на парові технології, то роботів просто всіх переробили на переробних заводах у щось інше. А таких, як у нас у класі стоїть, не чіпали. Бо в них дивна начинка – зроблена на основі біотехнологій з вкрапленням цифрових кодів. Ну, може, й не так було написано в тій книзі, яку я читала... Щось подібне. Тобто, - очі в Крисі загорілися. – Всередині в ньому наче є мозок, а не деталі, що працюють на струмі. І він може взаємодіяти з навколишнім середовищем. Впливати на нього. Але оскільки неможливо підібрати той пароль до таких роботів, то їх і не чіпали. В нас він просто стоїть, як експонат і демонстрація згубних і неправильних досягнень наших предків... Які світу білого і одне одного не бачили, втупившись у свої телефони, комп’ютери та планшети...

Криська ще щось розповідала, а Гранко вже загорівся. Всю дорогу, поки вони їхали на паробусі, він обдумував, як сьогодні увечері він пробереться до школи, у їхній клас, і активує Щасливчика Ші, і той виконає його бажання – дасть впевненості запросити на шкільний бал Мартаніку. От тільки пароль...

- І що там про паролі пишуть? – спитав хлопець ніби знехотя, а сам жадібно всотував у себе інформацію, яку радісно розповідала Крися.