Глава1. Тривожний дзвінок

Гейнсвіль, Флорида – листопад 1990

Я прокинувся, знайшовши повідомлення в своїй лівій руці, яке змусило мене затремтіти. Це не був факс, телеграма, сповіщення чи інше звичне послання з поганими новинами. За фактом, в моїй лівій руці взагалі нічого не було. Саме тремтіння й було повідомленням.

    Я відчував легку дезорієнтацію.  Я знімався в Флориді лише близько тижня і велетенське, рожево-лаковане ліжко з балдахіном пастельного кольору в президентському люксі Готелю Університетського Центру щоранку трохи шокувало мене. До того ж,  я був в страшенному похміллі. Але це мене менш шокувало.

    Це був ранок вівторка й одразу я не міг пригадати всі подробиці нічної гулянки, та міг закластися, що це якось пов’язано з кабельною трансляцією Monday Night Football. В перші кілька секунд по пробудженні я не міг збагнути котра зараз година але був чітко впевнений, що я не проспав. Якщо б мене чекали на зйомках, моя асистентка Бріджит обов’язково зателефонувала би мені.  Наприклад, якщо я мав вийти з готелю  о десятій ранку, вона б зателефонувала мені у 9:30, потім у 9:40 і нарешті у 9:50 вона би піднялася у ліфті від свого поверху на мій, з’явилася б у моїй кімнаті, заштовхала б мене у душ і прослизнувши до кухні заварювала б повний кавник. Нічого з цього не відбулося и я знав що маю як мінімум декілька хвилин.

    Навіть з вимкненим світлом, опущеними шторами  та стягнутими гардинами відчутний об’єм світла все ж таки просочився до кімнати. Очі самоволі замружились, я притиснув долоню своєї лівої руки до перенісся в марній  спробі захиститися від засліплення. Щось на кшталт крильця великого метелика, як мені здалося, тріпотіло біля моєї правої щоки. Я розплющив очі, віддаливши долоню на пару дюймів від обличчя намагаючись щигликом відправити комашку в інший кут кімнати. Ось тоді я й помітив мій мізинець. Він тремтів і посмикувався сам по собі. Я й гадки не мав як давно це почалося, та тепер, коли я помітив це, я був більш приголомшений тим, що не можу зупинити тремтіння.

    Дивно, може, я залежав руку уві сні? Я швидко стискав та розтискав кулак лівої руки, щоразу енергійно струшуючи її. Повторивши цю процедура п’ять, шість разів, я зціпив пальці рук у замок, заклав їх за голову і притиснувся до подушки.              

    Тук. Тук. Тук. Немов під китайськими тортурами водяними краплями я відчував м’яке барабання у потилицю. Якщо щось намагалось привернути мою увагу, це була вдала спроба.

    Я витяг ліву руку з під голови і зафіксував її перед обличчям розчепіривши пальці як гік в рентгенівських окулярах зі старих коміксів. Але мені не треба було роздивитися структуру кісток; те що я шукав, постало прямо переді мною у плоті. Солідний великий палець, далі впевнено стояли три інші і біля них бився у фанатичних конвульсіях мізинець.

    Спершу я подумав, що це якось пов’язано з моїм похміллям, або точніше, з алкоголем. За своє свідоме життя я осушив море пляшок пива, але ще ніколи не прокидався з дрожем. Може це є те, що зветься білою гарячкою? Я зразу завірився, що вона заявила би про себе у більш імпресивній формі, тобто маю на увазі, хто ловить білочку в одному мізинці? Щоб це не було, це не пов’язано з алкогольною деградацією.

    Далі я зробив невеличкий експеримент. Я виявив, що якщо обхопити неслухняний мізинець пальцями правої руки, дрож зникав. По звільненні палець залишався нерухомим продовж чотирьох-п’яти секунд, а потім, мов дешева заводна іграшка, оживав знову.  Хмм. Зацікавленість почала переростати в повномасштабне занепокоєння. Дрож продовжувався вже кілька хвилин не даючи ніяких ознак на припинення и мій мозок, який би не був затьмареній, скрипів намагаючись знайти яке-небудь пояснення. Може я вдарився головою, якось травмував сам себе? Плівка спогадів минулої ночі була дуже зерниста та з великою кількістю пробілів. Але дещо на ній все ж таки проглядалось.

    Вуді Гаррельсон знімався в фільмі разом зі мною і також був у гейнсвільском барі цієї ночі, може ми знов проводили з ним наші легендарні п’яні кулачні бої. Ми з Вуді були і залишаємось близькими друзями,   але з якихось причин після вживання необмеженої кількості алкоголю  ми завжди знаходили нагоду перекидати  стільці і розпочинати грандіозні  постановочні бійки. Зазвичай ніякої шкоди та більшість ударів проходила повз, але Вуді на фут вищій за мене і на п’ять фунтів важчий, тому інколи гра виходила з під контролю  і я завжди був тим, кому доставалась більшість синців. Отже, може я пропустив Гарельсинів боковий в голову.      

    Але я не міг пригадати ніякого бою. Я лише смутно пригадував момент наприкінці ночі, коли мій охоронець Денніс підтримував мене у вертикальному положенні біля дверей мого номера, поки він крутив ключа у замку. На момент коли він повертав ручку, мій центр ваги змістився у напрямку дверей і як тільки він їх розчинив, я накренившись влетів у кімнату вперед головою у напрямку стола. Але я не відчув ніякого удару, так що це не могло бути причиною. Ніякої болі в моїй голові ні від пияцтва, ні від синців.

ЛИХО НЕ БЕЗ ДОБРА