Глава 44. Ілюзія вічного кохання

Соболевський нервово позирав на наручний годинник. Час до жаданої зустрічі збігав наскільки неспішно, ніби плентався повільніше від равлика. Марк уже давно не відчував стільки суперечливих емоцій одночасно. Останнім часом він почав вважати, що серце залишиться назавжди скутим кригою, адже після розставання з Каріною перестав відчувати шалену пристрасть та неймовірне піднесення.

Обслуговуючий персонал він відпустив завчасно, щоб ніхто не заважав романтичному (як він сподівався) побаченню з минулим. Нарешті пролунав дзвінок на вхідних дверях. Глибоко вдихнувши, бізнесмен пішов відкривати. Серце несамовито калатало в грудях, передчуваючи таку жадану зустріч. Сьогодні чоловік вже не міг зіграти роль скептичного до кохання циніка, він і сам не знав, як буде проходити розмова віч-на-віч із колишньою дівчиною. Рішучим кроком попрямував до дверей і широко відчинив, пропускаючи візитерку:

— Доброго вечора, – занадто офіційно привітався з омріяною гостею.

— Привіт, Марку, – витончена брюнетка, ніби метелик крилами, ковзнула губами по його щоці.

Соболевський не міг зрушити з місця від її екзотичної краси. Каріна змінилася в кращу сторону за останні роки, відколи вони не бачились. Струнке тіло, затягнуте в звабливу чорну сукню, зводило з розуму, пухкі губи обіцяли неземну насолоду, а очі заманювали смарагдовою глибиною.

— Проходь, не соромся, – нервово ковтнув слину.

— Дякую, ніколи не відрізнялася сором’язливістю. Марку, невже забув?

Хижою пантерою просковзнула у вітальню. Погляд чоловіка прикипів до неї, тавруючи жаданий образ прямо на серці, насолоджуючись кожним плавним порухом, поворотом голови, помахом пухнастих вій. Красуня лагідно посміхнулася і злегка трусонула смоляним волоссям, яке хвилями розсипалося по плечах. Як же хотілося торкнутися до шовковистої шкіри, але він не міг … Не міг прямо ось так пробачити її за зраду і забуття. Раптом боковим зором помітив коробку з піцою на столику. Дівчина таким чином вирішила нагадати, як давно колись відбулося їхнє знайомство.

«Якщо вона пам’ятає наше перше побачення, очевидно, я для неї щось та означаю», — одна тільки думка про близькість Каріни зводила з розуму.

— Ми так давно не бачились, – прошепотіла красуня, відкидаючи волосся на спину. Вона майстерно маніпулювала чоловіками, навіть Марк ніколи не міг встояти перед її чарами.

— Давай повечеряємо. Я не пропонувала тобі ресторан, хочу такої собі милої домашньої атмосфери. Адже ти, мабуть, за роботою, як і в студентські часи, забув про все на світі.

— Каріно, всі ці роки тобі було байдуже до мене, – гірко посміхнувся Соболевський, – Тепер маю корпорацію, що зобов’язує працювати ще інтенсивніше, ніж раніше.

— Ох, який ти нудний. А я про тебе часто згадувала, твою турботу, ніжність і шалені ночі. Ти – найкращий чоловік у моєму житті, решта – помилка.

Каріна взяла Марка за руку і повела до диванчика, змусивши присісти біля себе. Тонкі руки дівчини ковзнули по його плечах, обвили шию, стали погладжувати спину.

— Я нарешті зрозуміла, що мені потрібен тільки ти. Вибач, що змусила тебе страждати … Мабуть, ти мене ненавидиш, заледве стримуєш почуття відрази до мене, – сльози заіскрилися на щоках красуні.

Марк рвучко обійняв дівчину, вп’явшись у звабливі губи жагучим поцілунком. Він ніяк не міг насолодитися нею, голова затуманилась від пристрасті:

— Каріно, сонце моє, душа моя. Я ніколи не відчував до тебе ненависті, щоб ти не зробила. Завжди любив тебе і бажав, щоб ти була щасливою, якщо не зі мною, то з іншим. Мені було боляче спостерігати збоку за твоїм життям, але нічого не міг подіяти зі своєю нездоровою цікавістю.

На ці слова брюнетка посміхнулася найзвабливішою медовою посмішкою та потерлся об його щоку. Потім вмостилася на його колінах, зазираючи в очі:

— Пробач ще раз, що тобі довелося так довго чекати на мене. Ми ж можемо розпочати все спочатку з чистого аркуша? Ти і я? – легенько випручалась з обіймів і пройшлася до столика, ніби згадавши про щось важливе, – Ти не пригостиш мене вином?

— Так, звичайно.

Ніби опам’ятавшись від омани, Марк різко встав і підійшов до дівчини:

— Почекай хвильку. Поганий з мене господар. Про всяк випадок завжди тримав у барі твоє улюблене вино, – чоловік уже не стримував щастя від її присутності.

— Рада, що ти мене згадував. Вважала, не захочеш ні чути, ні бачити. Як би я жила далі з розумінням, що ти мене давно розлюбив?

Соболевський відійшов і незабаром повернувся з пляшкою колекційного вина і фужерами. Рубінова рідина з мелодійним дзвоном полилась у кришталеві бокали.

— Марку, я хочу проголосити перший тост, – красуня звабливо повела плечем, опаливши поглядом з-під вій.

— Звичайно, пропускаю даму вперед, – чоловік не міг відірвати погляду від тієї єдиної, яка регулярно ставала причиною його нервових зривів.

— За наше вічне кохання, – Каріна відсалютувала келихом.

— За нас, – розчулено пробурмотів Марк.

Красуня пригубила вишуканий напій. Соболевський, ніби заворожений, спостерігав, як брюнетка крутить ніжку бокала між тонкими пальцями. Він не міг намилуватися на ту єдину, мрія про яку змушувала жити весь цей час. Як давно бізнесмен чекав цієї миті, як часто колишня кохана снилася ночами, доводячи до знемоги. Ніяка більше дівчина не змогла оселитися в його стражденному серці. Морозов навіть одного разу пропонував вилікувати цю нездорову залежність у спеціальній клініці, та він знехтував цією можливістю, розізлившись на друга.

Марк вирішив увімкнути музику і запросити брюнетку на повільний танець. Він відвернувся і підійшов до музичного центру, щоб відшукати їхню пісню, яка теж багато означала для них двох. Залунала приємна мелодія і він зробив крок назустріч мрії:

— Потанцюємо, леді Каріно?

— Я тільки за, – вона поставила недопитий келих на столик.

Повільний танець розпалював все більше, граційні рухи партнерки зводили з розуму. Любов переповнила серце по вінця, йому марилося близьке щастя з коханою. Мозок відмовлявся повірити в реальність подій.